Глава 2. Доленосне зіткнення

Антон Леонов

Той день був уособленням абсурду для юного директора відділу маркетингу фірми «Ханна». Сьогодні всі щось від нього хотіли. І клієнти, і працівники, і шеф, і навіть власний брат, який уперше за кілька тижнів зателефонував, щоб повідомити радісну звістку — вони з дружиною їдуть на відпочинок, а тринадцятирічну донечку довіряють йому, Антону. І не те, щоб він не радів Маї. Ця мила дівчинка завжди була дорогим гостем в його домі, але саме тепер, коли він вмудрився зайняти один з найбільш відповідальних постів на компанії і вічно пропадав в офісі, мало розумів, з ким залишатиме племінницю. Сидіти сама вона могла і в квартирі своїх батьків. Крім того, він все одно не зможе зосередитися на роботі, якщо постійно гадатиме, чи нічого не натворила дівчинка. Надто добре пам'ятав себе у підлітковому віці, щоб тепер ризикувати.

Що стосувалося офісу, то день видався метушливим і важким. Шеф закидав різними завданнями, співробітники, що були в його команді, непомірно тупили (чи то не спали вночі, чи кави зранку не пили), новенький, лиш вчора прийнятий на випробувальний термін, теж дістався Антону. І він був змушений крутитися, наче муха в окропі, проклинаючи той день, коли прийшов влаштовуватися у «Ханну».

Було б нічого, якби йому доручали лише те, що стосувалося маркетингу... Або хоча б компанії. Але останній випад керівництва просто морально вбив Леонова.

«Забери Віру з аеропорту. Час прибуття літака 14:00» Текст з таким повідомленням прийшов на смартфон, відправник — МатіасКеллер. Син власника і головний юрист компанії. Авжеж, його прохання завжди були наказами.

Годинник показував рівно першу годину дня. Щоб встигнути, йому слід було вирушити хвилин сорок тому. У Берні, як би це сумно не звучало, аеропорту немає, а до найближчого — дорога далека й довга.

І хто така взагалі Віра?!

Брудно вилаявшись, чим перелякав довіреного йому новенького, Антон схопив великий ватман, написав маркером розмашистим широким почерком на весь листок ім'я дівчини, яку відправлявся зустрічати, бо ж він її точно не впізнає, скрутив папір у трубку, взяв куртку, перевірив у верхній кишені наявність ключів від своєї «Ауді» і поспішно покинув офіс, не звертаючи жодної уваги на зацікавлені погляди колег.

Він мчав магістралями, ризикуючи потрапити в аварію, і сотню разів обіцяв собі, що звільниться з цієї дідькової роботи! Спершу влаштує собі свято — поки брат відпочиватиме з дружиною, Антон візьме племінницю і теж гайне кудись у теплі краї. Потім, коли Мая повернеться до батьків, візьметься за пошуки нормальної фірми, де матиме нормований робочий день і зможе приділяти час рідним і коханим. Тому що зараз єдиний шанс перейти у розряд «коханих» має лише Вільгельм Келлер і кілька особливо працьовитих колег, бо їх Леонов бачить набагато частіше, аніж власну сім'ю.

Примчав до аеропорту в рекордно короткий час, дорогою зловивши кілька штрафів за перевищення швидкості. Благо, хоч заробітна плата була гідною і він не хвилювався, що тепер їм з Маєю місяць голодувати.

На годиннику було 14:23. Судячи з усього, таємнича Віра повинна була б бути в приміщенні аеропорту. Ну, куди їй дітися так швидко? Поки приїхала автобусом, поки взяла речі з багажного відділення... це все час... Щоправда, могла б вже викликати таксі і поїхати, але ж вона знала, що її чекатимуть... Адже, так?

Подолав таку дорогу заради однієї дівчини, а доля зіткнула (в прямому сенсі цього слова) з іншою. Таке могло статися лише з Антоном і лише сьогодні. Це було прекрасним доповненням божевільного дня.

Буквально в дверях у залу очікування його ледь не збили з ніг. Юна мадемуазель з приємним солодкуватим ароматом парфумів вистрибнула на чоловіка, сама ж до нього вдарилася і відсахнулася так різко, що за мить полетіла б на підлогу. Леонов не прагнув здаватися джентльменом і рятувати незнайому дівчину від падіння. Зазвичай він узагалі старався триматися якомога далі від таких епізодів, бо, як пишуть газети, пограбування — найменше, чим загрожують такі зустрічі. Траплялися випадки, коли в великих натовпах хорошенькі личком юнки розігрували зіткнення і тим часом підкидали в сумку чи кишеню куртки пакетик з наркотиками. Антон завжди був законослухняним громадянином і задля того, щоб так тривало й далі, іноді наступав на горло героїзму. Але не сьогодні.

Він сам не встиг зрозуміти своєї реакції, коли блискавично притягнув до себе дівчину. Надто близько.

Її мигдалеві очі виражали спантеличення. Такі глибокі й проникливі, вони нагадували бездонний колодязь, що манив поринути в свої глибини. Веселі й сумні водночас, від них так важко було відвести погляд. Ніби приковували до себе, вабили.

Певно, якби не звук скла, що розбилося, ніщо не витверезило б юнака. Так і стояв би до вечора, тримаючи в обіймах ошелешену кралю. Свідомість поволі повернулася, а з нею — і роздратування. Не на дівчину. На саму ситуацію.

— Агов, мадемуазель, обережніше, — вийшло різкіше, ніж він планував. Знову накотила хвиля гніву, коли згадався шеф і таємнича Віра, яку зараз потрібно відшукати, а інакше йому точно не дадуть кілька днів відгулу, щоб пильнувати Маю. Втім, кілька днів тут не допоможуть. Але хоч би повертатися додому вчасно, а не вночі, постійно маючи наднормові.

Тим часом дівчина позбирала уламки того, що там в неї розбилося (згодом він зрозумів, що то була скляна куля. Для кого купила? Не для себе ж? В неї є дитина?), то ж вирішила остаточно вивести Антона з рівноваги.

— Я чекаю вибачень! — процідила вона, гонорово й з викликом глянувши в його очі. Іншого разу він би справді вибачився і ще й відшкодував нанесену шкоду (вже пробачте за тавтологію), але сьогодні... Ну, не його день був сьогодні! Поки він тут грався з випадковою зустрічною, десь там Віра... а ще Маю забрати треба. Не було часу в нього одним словом на такі дурниці.

— Чекай далі, — кинув нервово, бажаючи якомога швидше закінчити цей балаган. Але ж ні. Випадкова зустрічна виявилася ще тим реп'яхом. Тобто причепилася до нього, ніби найсправжнісінький реп'ях. Поспішно перегородила йому шлях, не дозволяючи піти собі, навіть штовхнула, коли він постарався відновити між ними дистанцію (може й справді ця навіжена збирається підкинути щось заборонене?), й зло виплюнула: