Пролог

Увага! Книгу можна замовити у паперовому форматі! Для замовлення, звертайтеся до мене просто в коментарях під книгою)))

Юліанна Бойлук

Мій випадковий наречений

Пролог

Вероніка Келлер-Соколова

Літак плавно спускався вниз. Біля маленького віконечка виростала величезна будівля аеропорту сірого, але привітного і, я б навіть сказала, затишного. Напередодні Нового року весь світ був особливо прекрасним, а така оптимістка, як я, в ці дні особливо літала в мріях і вбачала диво в кожній дрібниці. Перед очима досі пролітали пухкі невагомі хмаринки, але тепер вони були проекцією пам'яті. Я завжди любила літати. І навіть пересадки та втома не відбивали цю любов. Єдине, що трохи псувало комфорт — це зліт і посадка, тоді я відчувала на собі всі радощі земного тяжіння і в першому випадку встрягала в крісло, а в другому — ледь не підлітала над ним. Одним словом ременями безпеки я ніколи не нех­тувала і надійно фіксувала себе, але все це були дрібниці в порів­нянні з самим польотом.

— Мадемуазель, прилетіли... — прошепотів мені сусід праворуч, добрий француз, з яким я гарно пробесідувала половину дороги й не розповіла хіба що, де вдома ключі від сейфа лежать. Він виявився теж надзвичайно приємним співрозмовником і поділився зі мною історією свого нещасливого кохання. Чи може тепер буде щасливого? Франсуа прилетів сюди, в одне з найбільших міст Швейцарії, до коханої дівчини, щоб примиритися і зробити їй про­позицію. Ну хіба не романтично?

Деякі хлопці подзвонити з Київстару на Лайф не можуть, бо їм, бачте, дорого, а цей пролетів дідько знає скільки до своєї панянки! Браво таким! Я б таких юнаків заносила у Червону книгу!

Привітно всміхнулася французу, помічаючи, як салон ожи­ває. Пасажири піднімаються, хтось бере свій багаж, хтось намагається з кимось розминутися. Стюардеса на ім'я Марія, дуже мила дівчина, з якою ми встигли розговоритися, коли вона приносила чай, усміхалася усмішкою ляльки Барбі, дякувала за те, що обрали їх компанію, і бажала всім гарних новорічних свят.

— Успіхів тобі з твоєю мадемуазель! — привітно побажала французику, піднімаючись з місця. Він галантно допоміг мені взяти сумку з багажного відділення над нами і білозубо всміхнувся:

— Ніко, сподіваюся, цей Новий рік подарує тобі доленосну зустріч! Щасти!

— Дякую. Щасливого Різдва, — попрощавшись востаннє, взяла сумку в руку й граційно спустилася трапом. Коли вдихнула морозного повітря, радісно всміхнулася. Ну привіт, моя мила Швейцаріє! Сумувала за мною?

З посадкової смуги разом з іншими пасажирами приїхала в аеропорт комфортабельним автобусом, пройшла у величезну залу, радісно вглядаючись у обличчя народу. Хтось когось зустрічав, повсюди обнімалися, чувся сміх, іскрилася радість...

Як же я обожнюю Новий рік! Всі вулиці прикрашені різнокольоровими блискучими стрічками, блимають новорічні вогники, люди усміхнені, метушливі, вокзали й аеропорти переповнені, в магазинах скінчилися мандарини...

Погляд зачепився за яскраву вивіску, яка голосила, що саме тут можна придбати новорічні сувеніри. Ніколи не везла подарунки з собою, завжди купувала їх на місці. Сьогодні вирішила не робити винятку і одразу попрямувала до магазинчика.

Приковували погляд безліч блискучих речей, до кожної з яких хотілося торкнутися. Кожній подарувати увагу. Що можна презентувати людям, які все мають? Я завжди обираю якісь дрібнички, розмірковуючи так: важливий не дарунок, а дарувальник. Тобто, якщо ви подаруєте діамантові підвіски людині, якій ви не приємні, вона швидше за все передарує їх найближчим часом або ж кине у шухляду, щоб на очі не потрапляли. І навпаки якщо з паперу виріжете сніжинку і вручите тому, хто вас любить, він повісить її на вікно і мило всміхатиметься щоразу, як на неї падатиме погляд, згадуючи вас.

То ж керуючись таким принципом, я завжди купляю перше, що мені сподобається, ніколи не витрачаючи багато часу в магазині.

— Шукаєте щось особливе? — усміхнено поцікавилася продавчиня.

— Можна й так сказати, — відповіла їй, вже точно знаючи, що куплю Саманті — моїй подрузі і водночас колишній невістці. Зважаючи на те, що вона працює у сфері краси, їй ніколи не буває зайвою нова косметичка. Тим паче Саманта обожнює яскраві принти і завжди слідкує за віянням моди, то ж її сумочка повинна ідеально підходити до вбрання, яке ми обов'язково підемо обирати. Це наша передноворічна традиція.

Для брата я одразу примітила червоний в'язаний шарф дуже подібний до того, який йому у дитинстві зв'язала бабуся, а він побився з однокласниками і роздер його, за що цілий вечір простояв у кутку. Мама була з нами дуже суворою в плані виховання і не соромилася вдаватися до давніх методик. Ще б пак, вона в ті часи була під контролем своєю свекрухи і сама ледь не стояла в кутку за найменші помилки.

А для батька... Йому обрати дарунок було найскладнішим. Що можна подарувати людині, яка двадцять чотири години на добу працює? Матіас, мій брат, точно такий, але я вважаю це наслідком поганого прикладу. Хотілося придбати щось, що завжди буде з татом, але аксесуари він постійно змінює, а з одягу я просто не вгадаю смаку. Має бути щось особливе... Щось таке значуще...

Погляд перечепився за скляну кулю. Серце пропустило удар. Маленький маєток точно, як той, у якому повинен жити Санта Клаус, стояв в центрі сфери, а навколо нього літали одинокі сніжинки. Варто лише взяти в руку й потрясти, сніг заметіллю закрутиться навколо будинку. Згадалася восьмирічна дівчинка, яка щиро вірила, що така куля чарівна. Якось вона захворіла і коли татко спитав, що їй би хотілося, відповіла: «магічний шар». Батько довго не міг збагнути, об'їздив кілька крамниць, поки не знайшлася людина, що розгадала ребус. Отримавши подарунок, я так зраділа, що погодилася на візит до лікаря.