Розділ 15

Катя спостерігала за цією сценою з балкона Академії. Поруч із нею стояв Марк, тримаючи руку на ефесі свого магічного меча.

​— Вони як лід і полум'я, — тихо сказав Марк. — Але дивись, як вона його заспокоїла. Вона справжня Провідниця, Катю.

​— Саме тому я дам їм перше спільне завдання, — відповіла Катя. — Академія має знати, що ми не боїмося стихій, ми ними керуємо.

​Наступного ранку Катя покликала Ладу та Деніса до себе.

— На межі нашого лісу є Чорне Озеро, — почала вона, розгортаючи мапу. — Колись воно було джерелом життя, але Дядько Степан отруїв його своїм темним склом. Вода там застигла і стала мертвою. Денісе, твій вогонь має зігріти глибини, щоб розтопити крижане серце озера. Ладо, твоє Смарагдове Перо має очистити воду від залишків темряви.

​Деніс кивнув, його очі знову спалахнули, але цього разу — від азарту. Лада лише міцніше стиснула своє перо.

​Місія починається . 

​Дорога до озера була непростою. Чим ближче вони підходили, тим важчим ставало повітря. Дерева навколо стояли чорні, наче обвуглені, хоча пожежі тут ніколи не було.

 Раптом із гущавини виринув Тінь. Він виглядав ще більш прозорим, ніж минулого разу.

​— Стійте! — вигукнув він. — Денісе, твій вогонь — це саме те, що чекає темрява на дні озера. Вона хоче поглинути твоє тепло, щоб стати живою! Ладо, якщо він почне гріти озеро, Степан відчує це через зв'язок крові.

​Деніс зупинився, його кулаки спалахнули.

— То що, мені просто стояти й дивитися, як озеро помирає? — вигукнув він.

​— Ні, — Тінь підійшов ближче до Лади. — Ви маєте діяти одночасно. Вогонь не зовні, а всередині льоду. Ладо, ти маєш створити Крижану Лінзу, яка сфокусує вогонь Деніса так, щоб він не торкався темряви, а бив прямо в серце озера.

​Лада подивилася на Деніса.

— Ти віриш мені? — запитала п’ятирічна дівчинка.

— Вірю, — відповів він, простягаючи їй руку, від якої йшло приємне тепло.

​У цей момент із дна Чорного Озера почала підніматися величезна постать, виткана з мулу та гострих скляних осколків. Це був Вартовий Забуття, якого залишив Степан.

Вартовий Забуття, витканий з мулу та гострого чорного скла, піднявся над поверхнею Чорного Озера. Його порожні зіниці випромінювали холод, що застигав у повітрі крижаними голками.

​— Світло Провідників не проникне сюди! — прогримів його голос, схожий на тріск розбитого дзеркала.

​Вартовий замахнувся величезною лапою, з якої полетіли сотні скляних осколків прямо на дітей.

​Лада не злякалася. Вона міцніше стиснула своє Срібно-Смарагдове Перо.

— Денісе, зараз! Пам'ятаєш, що сказав Тінь? — вигукнула п'ятирічна дівчинка.

​Вона підняла руку, і з її долоні вирвався потік фіалкового льоду. Але він не перетворився на звичайну стіну. Лід почав швидко набувати форми величезної, ідеально гладкої лінзи, що зависла в повітрі між дітьми та Вартовим. 

​Осколки вдарилися об лінзу Лади і розсипалися на нешкідливий пил.

​— Моя черга! — вигукнув Деніс. Його волосся спалахнуло справжнім вогнем, а в руках утворилася величезна, пульсуюча куля розпеченої плазми.

​Він випустив вогняний промінь прямо в центр Крижаної Лінзи. Закони фізики та магії сплелися в одне: лід Лади не розтанув, а сфокусував вогонь Деніса, перетворюючи його на тонкий, сліпучо-білий лазерний промінь.

​Цей промінь пройшов крізь тіло Вартового Забуття, не торкаючись мулу, а б’ючи точно в його серце — чорний дзеркальний осколок, який Степан залишив на дні озера.

​Вартовий видав пронизливий крик, і його тіло почало розпадатися. Чорне скло перетворилося на чистий кришталь, а мул осів на дно.

 Чорне Озеро миттєво стало прозорим, як сльоза. На берегах виросли прекрасні смарагдові квіти, які пахли весною.

​Перемога та нова таємниця

​Тінь, спостерігаючи за цим з берега, нарешті посміхнувся. Його прозоре тіло на мить стало більш щільним.

​— Ви зробили це, — сказав він, підходячи до Лади та Деніса, які втомлені, але щасливі, сиділи на траві. — Ви об’єднали те, що вважалося несумісним. Снігові Світи та Вогонь. Тепер ви — справжня Команда Сердець.

​Раптом з дна очищеного озера піднялася маленька, ідеально кругла срібна коробочка. Вона підлетіла до Лади і відкрилася. Всередині лежав старий компас, стрілка якого вказувала не на північ, а на... Дерево Світів, яке раптом почало в'янути.

​— Що це? — прошепотіла Лада, беручи компас.

​— Це Компас Зруйнованих Світів, — обличчя Тіні знову стало серйозним. — Він показує не шлях, а небезпеку. Дерево Світів у небезпеці, і тільки ви можете його врятувати. Степан не просто хотів отруїти озеро, він шукав цей компас, щоб знайти Корінь Хаосу.

Степан не збирався чекати, поки Лада та Деніс очистять озеро. Поки діти святкували свою першу спільну перемогу, небо над Академією затягнуло брудними, попелястими хмарами. Це не була звичайна негода — це була магія вигнання.

​Коли Катя та Марк відчули тривогу, було вже пізно. На подвір’я Академії увірвався Степан, але він був не один. За ним ішли Тіньові Мисливці — воїни в обладунках із темного заліза, які не мали облич, лише порожні шоломи, що палали синім вогнем.

​— Де вона?! Де Ганна?! — кричав Степан, розмахуючи своїм скляним посохом. — Вона — єдина, хто пам’ятає справжнє ім’я Кореня!

​Мама Ганна вийшла на ганок, тримаючи свій срібний посох обома руками. Її волосся розвівалося на вітрі, перетворюючись на сліпучі нитки світла.

— Ти не отримаєш знань, які не належать тобі, Степане! — її голос пролунав над площею, наче грім.

​Мисливці почали кидати магічні ланцюги, що висмоктували сили з кожного Провідника, якого торкалися. Студенти намагалися відбиватися, але темне залізо розбивало їхні щити.

​Повернення Команди . 

​Саме в цей момент на пагорбі над Академією з'явилися Лада, Деніс і Тінь. Побачивши, що Мисливці вже оточили бабусю Ганну, Лада відчула, як її Срібно-Смарагдове Перо почало пульсувати з неймовірною силою.