Розділ 14

Лада, яка щойно спокійно спала, раптом почала метатися в колисці. Її маленьке обличчя напружилося, а навколо пальчиків замість інею почав витися темний дим.

​— Я маю увійти туди, — Катя рішуче зробила крок до доньки. — Марку, тримай моє тіло тут. Якщо я не повернуся до світанку, вона забере її душу в Хаос.

​Марк кивнув, стаючи в бойову стійку Барса біля колиски. Ганна почала читати закляття переходу, і Катя відчула, як її свідомість вислизає з реальності.

​Сон Лади виглядав як нескінченний сад, де замість квітів росли кришталеві зірки. Але посеред саду стояла висока жінка в сукні, що складалася з розбитих дзеркал і згаслих надій. Це була Темна Провідниця. Вона простягала руку до Лади, яка сиділа на траві, граючись із маленьким фамільяром.

​— Йди до мене, дитино, — голос Темної був солодким, як отруєний мед. — Я навчу тебе справжньої сили. Твої батьки хочуть обмежити тебе «добром», але я дам тобі весь Всесвіт.

​Лада вже збиралася вкласти свою крихітну долоню в холодну руку тіні, коли з-за зіркового дерева вистрибнула Рись-Примара.

​— Назад! — голос Каті пролунав уві сні, наче дзвін. — Вона не твоя, Темна!

​Темна Провідниця обернулася, і її обличчя перетворилося на маску люті.

— Ти — лише слабке відображення того, ким могла б стати, Катю. Ти вибрала любов і сім'ю, і це зробило тебе вразливою. А я — вільна!

​Вона змахнула рукою, і зірковий сад почав перетворюватися на скляну пустелю. Але Катя не стала битися силою. Вона підійшла до Лади, знову стаючи людиною, і просто обійняла її.

​— Ладо, сонечко, подивись на мене, — прошепотіла Катя. — Пам'ятаєш запах хвої та татове тепло? Це і є справжня магія.

​У цей момент у сон увірвався золотий промінь. Це був Марк — його зв'язок із Катею був настільки сильним, що він зміг передати свою енергію навіть крізь кордони сну. Золоте сяйво Барса змішалося з фіалковим льодом Каті.

​Лада засміялася. Вона плеснула в долоні, і раптом... з її сміху народилося справжнє Срібне Перо. Воно не було викуване в кузні — воно з'явилося з її власної любові до батьків.

​Перо злетіло вгору і влучило прямо в серце Темної Провідниці. Та видала пронизливий крик і розсипалася на тисячу чорних пелюсток, які тут же зникли.

​Катя розплющила очі в Цитаделі Снів. Вона була втомлена, але щаслива. Лада спокійно спала, а в її кулачку було затиснуте маленьке, витончене перо, що світилося м'яким сріблом.

​— Вона сама знайшла його, — прошепотіла Ганна, витираючи сльози радості. — Вона — справжнє Світло.

​Марк обійняв Катю та доньку.

— Тепер ми знаємо, що Ректор і Степан програли. Але попереду ще великий шлях. Нам треба повернутися в Академію і навести там лад.

Лада прокинулася з першим променем справжнього сонця, що пробилося крізь магічний туман Цитаделі. У її маленькій долоньці все ще виблискувало Срібне Перо, але тепер воно не просто світилося — воно пульсувало в такт її серцю.

​— Вона зробила це, — прошепотіла мама Ганна, дивлячись на дитину. — Вона не чекала на кузню, вона викувала свою долю сама.

​Вони не стали ховатися. Катя, Марк із Ладою на руках, Ганна та вірна Мушка-Вовчиця вийшли з дзеркального світу прямо на головну площу Академії Провідників.

​Там уже вишикувалися Вартові, а попереду стояв Ректор. Поруч із ним, наче тінь, витанцьовував задоволений Дядько Степан.

​— Ви повернулися, щоб здатися? — холодно запитав Ректор, піднімаючи свій посох. — Віддайте дівчинку, і ми забудемо про ваш непослух.

​Марк зробив крок уперед, і його очі спалахнули чистим золотом Снігового Барса.

— Ми повернулися, щоб нагадати вам, чия це Академія. Вона побудована на любові, а не на страху.

​У цей момент маленька Лада підняла своє перо. Воно випустило тонку срібну нитку, яка миттєво з'єдналася з серцями всіх студентів, що спостерігали за цією сценою з вікон.

​— Дивіться! — вигукнула Ліля ,  яка вибігла з натовпу. — Нитки... вони не чорні! Вони живі!

​Студенти один за одним почали виходити на площу, стаючи за спинами Каті та Марка. Ректор побачив, як його власна армія опускає зброю. Степан спробував випустити скляний шип, але Лада просто засміялася — і шип перетворився на звичайну бурульку, що розтанула на сонці.

​— Твій час минув, Степане, — Катя підійшла до нього. — Дзеркала більше не твої слуги.

​Ректор, зрозумівши, що програв, мовчки опустив посох. Він знав: проти сили Спадкоємиці, яку підтримує весь ліс і всі студенти, він безсилий.

​П'ять років по тому...

​Біля Дерева Світів стоїть великий дерев'яний стіл. За ним сидять усі: тато Сергій, мама Ганна, Марк, Катя і Ліля .  Мушка, вже поважна золота вовчиця, дрімає на сонці.

​А по галявині бігає маленька дівчинка з двома косичками. За нею весело стрибає її незвичайний фамільяр — снігова рись із пухнастим хвостом барса.

​— Ладо, обережно з магією! — сміється Катя.

​Дівчинка зупиняється, піднімає своє срібне перо і малює в повітрі фіалкову квітку, яка пахне медом і снігом.

​— Мамо, дивись! Я навчила Надю плести такі самі! — вигукує Лада.

​На порозі з'являється Надя, молодша сестра Каті, тримаючи в руках свої перші магічні нитки. Команда Сердець стала більшою. Світ став світлішим.

Лада бігла по росяній траві біля Дерева Світів. Її волосся, яке тепер стало кольору чистого срібла, розвівалося на вітрі . 

​Вона підстрибнула, і під її босими ніжками миттєво з’явилася крижана доріжка, що зависла в повітрі. Лада ковзала по ній, наче по гірці, прямо в обійми Марка, який саме вийшов із хатини.

​— Ого, яка швидкість! — Марк підхопив доньку і підкинув її вгору. — Катю, дивись, вона вже будує повітряні мости краще за деяких студентів Академії!

​Катя вийшла на ганок, тримаючи в руках теплий пиріг. Вона посміхалася, але в її очах промайнула легка тривога. Лада була занадто сильною для свого віку. Її Срібне Перо, яке вона тепер носила як заколку у волоссі, іноді починало вібрувати само по собі, коли дівчинка просто сердилася або надто сильно раділа.