Розділ 13

Весілля Каті та Марка святкували в самому серці Дерева Світів. Замість шлюбних обіцянок вони сплели свої магічні аури: фіалковий лід Рисі-Примари та золоте сяйво Снігового Барса утворили єдиний, незламний щит навколо лісу. Мушка-Вовчиця стояла на варті, і її золота грива світилася благословенням.

​П'ять років панував спокій. Катя-Рись і Марк-Барс стали легендою. Вони вчили молодих Провідників, що магія — це не зброя, а інструмент захисту. Ліля , яка стала Майстринею Плетива Ниток, допомагала їм, створюючи магічні карти для нових експедицій. Тато Сергій та мама Ганна нарешті насолоджувалися тихим життям у хатині, яку магія Дерева зробила просторішою.

​Але справжнє диво сталося тоді, коли Катя відчула, що в її серці пульсує не одна, а дві магічні нитки.

​Поява Лади

​Вона народилася в ніч, коли Місяць був настільки яскравим, що сніг у лісі став блакитним. Дівчинка з волоссям кольору першого інію та очима, в яких мерехтіли зірки. Її назвали Лада.

​— Вона прекрасна, — прошепотів Марк, обережно тримаючи доньку на руках. Його пальці, зазвичай грубі від тренувань, торкалися її шкіри з неймовірною ніжністю. — Вона... вона не схожа на звичайну дитину.

​Катя, втомлена, але щаслива, посміхнулася. Вона бачила те, чого не бачив Марк. Навколо Лади клубочився невидимий туман, що складався з двох сутностей: маленької снігової барсихи та витонченої рисі-примари. Вони не боролися, вони перепліталися, утворюючи унікальний, небачений раніше вид фамільяра.

​— Вона — Спадкоємиця, Марку, — промовила Катя. — У ній поєдналися наші сили. І це... це може бути небезпечно.

​Зірка на Дереві Світів, що відповідала за рід Лебюків, раптом спалахнула не баченим раніше, сліпучо-білим світлом, яке було видно навіть у сусідніх світах.

​Тиша закінчилася тієї ж миті. Далеко, у найглибшому підземеллі Академії, куди навіть Ректор боявся заходити, старий, напівзруйнований фоліант, запечатаний сімома магічними замками, раптом розкрився. З його сторінок почала витікати чорна сажа, що пахла забутою ненавистю.

​По всій Академії пролунав тривожний дзвін.

​Ліля  вбігла в кімнату до Каті та Марка, її обличчя було блідим.

— Катю, нитки... вони рвуться! Мережа захисту навколо лісу коливається. Хтось... хтось відчув появу Лади. Це не просто магія. Це поклик крові.

​Катя притиснула Ладу до грудей. Маленька дівчинка не плакала. Вона дивилася на Лілю  своїми зірковими очима, і навколо її крихітних пальчиків почав намерзати тонкий шар інею у формі... снігового барса.

Дядько Степан з’явився саме тоді, коли на Дереві Світів згасла перша зірка. Його кроки не залишали слідів на снігу, а повітря навколо нього здригалося від сухого, мертвого холоду. Він більше не був тим родичем, якого Катя пам'ятала з дитинства — тепер це була оболонка, наповнена темним склом та заздрістю.

​Марк миттєво заступив собою ліжко, де лежала Катя з маленькою Ладою. Його татуювання на руках спалахнули золотим світлом, готовим перетворитися на пазурі Барса.

​— Степане... — голос Каті був тихим, але в ньому відчувалася вібрація льоду. — Тебе вигнали за межі дзеркал. Як ти посмів повернутися?

​Дядько Степан усміхнувся, і цей звук нагадав скрип старих дверей. Його очі були порожніми, як дві чорні діри.

— Ти думала, що розбивши Творця Скла, ти знищила саму ідею порядку? Ні, Катрусю. Ти просто звільнила місце для того, хто знає, як користуватися справжньою владою.

​Він простягнув руку, і з його пальців вилетіли чорні скляні нитки, що миттєво обплели ніжки колиски.

— Ця дитина... Лада. Вона — ключ до всіх замків. У ній тече кров Барса, Рисі та прадавніх Провідників. З нею я зможу переписати Літопис так, що в ньому не залишиться місця для ваших "почуттів".

​Мушка-Вовчиця, що дрімала біля порога, підхопилася і видала низьке, загрозливе гарчання. Її золота грива спалахнула, розрізаючи темряву, яку приніс Степан.

​— Не підходь, — попередив Марк, і його голос став звіриним риком. — Лада під захистом Зграї Сердець.

​— Зграя? — Степан засміявся. — Ваша зграя розсиплеться, як сухе листя. Ректор Академії вже підписав наказ. Він вважає Ладу загрозою для балансу світів. Ви тепер поза законом, Катрусю. Ваша дитина — "аномалія", яку треба вивчити... або знищити.

​Раптом маленька Лада, яка до цього спокійно спала, розплющила очі. Вона не заплакала. Дівчинка подивилася прямо на Дядька Степана, і в її зіничках закрутилася маленька снігова буря. Скляні нитки Степана, що торкалися її колиски, раптом вкрилися інеєм і розсипалися на дрібний пил.

​Степан відсахнувся, наче від удару.

— Вона вже... вона вже контролює стихію? — у його голосі вперше прозвучав страх, змішаний з жадібністю.

​— Вона — донька Снігових світів, — Катя звелася на ноги, відчуваючи, як магія Рисі-Примари наповнює її кожну клітинку. — І якщо ти ще раз подивишся в її бік, я особисто запечатаю тебе в розломі, з якого немає вороття.

​Степан розчинився в тіні, але його голос ще довго лунав у кімнаті:

— Це тільки початок. Скоро сюди прийдуть Вартові Академії. Вибирай, Катю: втеча чи клітка.

Степан зник, але повітря в кімнаті залишилося важким, як перед грозою. Катя притиснула Ладу до себе, відчуваючи, як маленьке тільце доньки випромінює дивне, пульсуюче тепло — суміш морозу та зіркового світла.

​— Він не зупиниться, — Марк підійшов до вікна. За склом, на межі лісу, почали з'являтися сині вогні — ліхтарі Вартових Академії. — Ректор послав найкращих. Вони не прийшли домовлятися, Катю. Вони прийшли за «об'єктом».

​— Вони ніколи не називатимуть мою доньку об'єктом! — фіалкові очі Каті спалахнули. — Марку, ми не можемо битися з усією Академією тут, біля Дерева Світів. Сила Лади надто нестабільна, вона може випадково зруйнувати все коріння, якщо злякається.

​— Тоді куди? — Марк обернувся, його татуювання барса на плечах світилися тривожним золотом. — У лісі нас затиснуть у кільце.

​Катя подивилася на старе дзеркало в різьбленій рамі, що висіло на стіні. Це був подарунок мами Ганни.