Розділ 12

Катя не відчула падіння. Вона просто опинилася в іншому часі. Навколо був той самий ліс, але дерева здавалися вищими, а небо — яскравішим. Вона побачила свою маму. Ганна стояла біля Дерева Світів, і поруч із нею був... тато. Він виглядав набагато молодшим, а в його руках був не «Магічний літопис», а порожній зошит.

​— Ганно, ти не можеш піти сама, — голос тата тремтів від хвилювання. — Розлом занадто нестабільний. Провідниця Тіней затягне тебе у Світ Поза Дзеркалами.

​— Я мушу, Сергію, — мама обернулася, і Катя ледь не скрикнула: вони були неймовірно схожі, ті самі фіалкові очі, те саме вольове підборіддя. — Тільки так я зможу запечатати Творця Скла там, де він не зашкодить нашій донечці. Обіцяй мені, що вона нічого не знатиме, поки не прийде час. Обіцяй, що вона виросте звичайною дитиною.

​— Обіцяю, — прошепотів тато, опускаючи очі.

​Мама Ганна зняла свій сріблястий плащ і накинула його на маленьку колиску, що стояла неподалік у траві. Вона востаннє торкнулася лобика немовляти — маленької Каті — і зробила крок прямо в стовбур Дерева Світів, який на мить став рідким дзеркалом.

​Видіння почало розпадатися.

​— Мамо! — закричала Катя, намагаючись схопити її за руку, але пальці пройшли крізь туман.

​Вона знову опинилася в актовій залі. Поруч стояли налякана Саша, суворий Марк і Мушка, яка тривожно скавчала. Дзеркальне яблуко в руках Каті тріснуло і розсипалося на попіл.

​— Вона не померла, — прошепотіла Катя, витираючи сльози, що застигали крижаними іскринками на її щоках. — Вона там, за дзеркалами. Вона пішла туди заради мене.

​— Тепер ти знаєш, чому твій тато мовчав, — Марк підійшов і поклав руку їй на плече. — Він просто виконував обіцянку. Але тепер час настав. Творець Скла повернувся, бо печатка мами слабшає.

​Ліля зробила крок вперед, її очі світилися дивним внутрішнім світлом.

— Катю, я бачу ці нитки! Вони ведуть не тільки до Дерева. Одна тонка срібна нитка тягнеться прямо з твого серця кудись... у порожнечу. Вона веде до неї!

​Раптом підлога школи здригнулася. З-під бруківки на подвір'ї почали вириватися чорні скляні шипи.

​— Він знає, що ти побачила правду! — вигукнув Марк, перетворюючись на Барса. — Творець Скла не хоче, щоб ти відкрила прохід!

Школа здригнулася, і звук тріскання скла став оглушливим. Чорні шипи прошивали підлогу актової зали, наче голки тканину. Катя відчула, як холод Творця Скла намагається підібратися до її серця, але видіння мами дало їй нову, незламну силу.

​— Він боїться, — прошепотіла Катя, і її сріблясте волосся спалахнуло фіалковим світлом. — Він боїться, що я знайду шлях до неї.

​Ліля виступила вперед. Її руки тремтіли, але пальці рухалися в повітрі так, ніби вона перебирала невидимі струни арфи.

— Катю, я бачу її! Срібна нитка... вона не просто тягнеться в порожнечу. Вона прив’язана до твоєї дерев’яної фігурки!

​Катя поглянула на рись у своїй долоні. Маленька дерев’яна іграшка, яку тато вирізав для неї, почала світитися зсередини. Це був не просто оберіг — це був «якір», що тримав зв’язок між двома світами.

​— Марку, нам треба йти! Школа не витримає! — крикнула Катя.

​Марк-Барс підхопив Лілю  на спину, а Мушка, що світилася золотом, бігла попереду, розчиняючи чорні шипи своїм гавканням. Вони вирвалися на подвір'я саме в той момент, коли центральний вхід завалило гострими уламками кришталю.

​— До тата! — скомандувала Катя.

​Вони мчали крізь ліс. Дерева схилялися перед Риссю-Примарою, створюючи живий коридор. Коли вони добігли до хатини, тато вже стояв на порозі. У його руках був старий ліхтар, але замість вогню в ньому мерехтіла зірка з Дерева Світів.

​— Ти побачила яблуко, так? — тихо запитав він, і в його очах була не провина, а нескінченний сум.

​— Чому ти не сказав, що вона там сама?! — Катя зупинилася, важко дихаючи. — Вона пішла, щоб врятувати мене, а ти дозволив мені думати, що її просто немає!

​— Я обіцяв захистити твій спокій, — тато підійшов до неї. — Але Творець Скла стає сильнішим. Печатка Ганни тримається на її спогадах про тебе. Тепер, коли ти знаєш правду, зв'язок активувався. Він хоче використати тебе як ключ, щоб вийти звідти і перетворити наш світ на свою скляну пустелю.

​Раптом небо над лісом розкололося. З'явилася величезна тріщина, схожа на розбите дзеркало. З неї почала виходити постать Творця Скла — цього разу він не ховався. Він став велетнем, чиє тіло відображало весь нічний ліс.

​— Віддай мені фігурку, Провіднице! — прогримів його голос. — І я дозволю тобі побачити маму востаннє... перед тим, як світ застигне назавжди.

​Ліля раптом вигукнула:

— Катю, я можу сплести шлях! Якщо ти даси мені нитку від фігурки, я створю міст прямо в розлом! Але хтось має залишитися тут, щоб тримати ворота!

Небо над лісом остаточно перетворилося на розбите дзеркало. Кожен уламок Творця Скла відбивав світло зірок, засліплюючи Катю. Гігантська рука, виткана з гострих лез, тягнулася до хатини, але Мушка раптом виступила вперед.

​Її маленьке тіло почало стрімко рости. Золотаве сяйво, яке раніше було лише аурою, перетворилося на густу гриву. За мить перед Творцем стояв не маленький песик, а Велична Золота Вовчиця. Її рик змусив шибки у вікнах хатини задрижати, але не розбитися — її магія захищала дім.

​— Катю, зараз! — крикнув тато, піднімаючи ліхтар. — Мушка стримає його тіло, але ти маєш перемогти його суть!

​Катя розгорнула «Магічний літопис» на останній сторінці. Там, де раніше були лише розмиті плями, почали проступати літери, що палали фіалковим вогнем. Це було Закляття Рідного Серця.

​— Ліля ,  тримай нитку! — скомандувала Катя.

​Подруга вхопилася за невидимий срібний промінь, що йшов від дерев'яної рисі. Ліля почала плести повітряний міст, який з'єднував фігурку з тріщиною в небі. Марк-Барс став на задні лапи, створюючи навколо дівчат силовий щит від уламків скла, що летіли звідусіль.

​Катя почала читати: