Розділ 11

Вони не могли чекати ранку. Катя, Марк і Мушка рушили крізь нічний ліс, який тепер розступався перед ними, впізнаючи свою Провідницю. Коли вони вийшли на шкільне подвір’я, воно здавалося вимерлим. Але під кожним ліхтарем замість світла розливалася густа темінь.

​— Катю, дивись на вікна кабінету мови, — Марк вказав на другий поверх.

​Там, за склом, стояли постаті учнів. Вони не рухалися. Їхня шкіра виблискувала, наче відполірований мармур, а очі були порожніми, як розбиті дзеркала. Серед них Катя впізнала свою найкращу подругу.

​— О ні... Лілю ! — скрикнула Катя, роблячи крок вперед.

​Раптом з тіні шкільного ґанку випливла постать. Це був Творець Скла, але тепер він виглядав більшим. Його тіло складалося з сотень уламків, у кожному з яких відображалася різна версія Каті: Катя-дитина, Катя-Примара, Катя-невдаха.

​— Ласкаво просимо на останній урок, Провіднице, — проскрипів він. — Твої друзі тепер — частина моєї галереї. Кожен їхній спогад про тебе став тріщиною в моєму склі. Чим більше ти борешся, тим швидше вони розсиплються на пил.

​Мушка люто загарчала, і її золотава аура почала витісняти темряву навколо ґанку.

​— Марку, тримай тіні зовні! — скомандувала Катя. — Я маю увійти всередину і розбити головне дзеркало в актовій залі. Це серце його закляття.

​Катя знову стала Крижаною Риссю, але цього разу вона не просто зникла. Вона стала світлом, що просочується крізь щілини. Вона пролетіла крізь зачинені двері, відчуваючи, як холод Творця намагається скути її лапи.

​В актовій залі замість сцени стояло величезне Дзеркало Істини, яке тато колись згадував у своїх розповідях. У ньому Катя побачила не себе, а Лілю  та інших дітей, які були зачинені всередині скла, наче метелики в банці.

​— Срібне перо не допоможе тут, Катю, — пролунав голос Творця прямо в її голові. — Тут потрібне не слово, а справжнє почуття. Одне тепле слово здатне розбити будь-який лід. Но ти ж тепер Крижана Примара... чи залишилося в тобі хоч трохи тепла?

Катя стояла перед Дзеркалом Істини, і її подих перетворювався на іній, що осідав на скляних стінах актової зали. У кожному уламку вона бачила обличчя Лілі та інших однокласників — вони були зовсім поруч, але за тисячею шарів холодного кришталю.

​— Твоя правда, Творцю, — прошепотіла Катя, і її голос пролунав не як гарчання рисі, а як тиха сповідь. — Я — Крижана Примара. Я стала силою, яку неможливо впіймати. Але я стала нею лише тому, що хотіла захистити тих, кого люблю.

​Вона підійшла до дзеркала впритул. Творець Скла готувався вдарити її новим роєм осколків, але Катя не підняла срібне перо. Вона просто притиснула долоню до холодної поверхні скла.

​— Лілю, пам'ятаєш той вечір у парку? — почала вона, і в її очах спалахнуло тепле, золотаве світло, яке вона запозичила у Мушки. — Коли ми ділили одну шоколадку на двох і мріяли, що колись напишемо книгу про цей ліс? Ти сказала, що я завжди буду твоєю Провідницею, навіть якщо ми заблукаємо.

​З глибини дзеркала почувся ледь помітний тріск. Обличчя Лілі  здригнулося, і по скляній щоці скотилася справжня, гаряча сльоза.

​— Це не магія льоду рятує нас зараз, — Катя відчула, як її власне серце б'ється так сильно, що срібляста шерсть на плечах почала танути, повертаючи їй людський вигляд. — Це пам'ять про те, хто ми є насправді.

​Раптом Мушка ввірвалася в залу. Вона не просто гавкала — вона несла в зубах ту саму татову дерев’яну фігурку. Собака підстрибнула і поклала її прямо в руки Каті. Дерево зустрілося з долонею, і тепло рідного дому, аромат маминого чаю та надійність татових обіймів вибухнули всередині дівчинки.

​Катя притиснула фігурку до дзеркала.

​— Розбийся! — вигукнула вона.

​Пролунав звук, схожий на тисячу розбитих дзвіночків. Дзеркало Істини розлетілося на дрібний скляний пил, який у повітрі перетворювався на пелюстки білих квітів. Діти почали повільно опускатися на підлогу, прокидаючись від важкого сну. Творець Скла видав останній, пронизливий скрип і розсипався, не витримавши живого тепла.

​Марк-Барс увійшов до зали, його очі світилися гордістю. Він бачив, як Катя тримає за руку Лілю , яка ще не зовсім розуміє, що сталося, але вже посміхається.

​— Ти перемогла його не мечем, а серцем, Провіднице, — сказав Марк. — Але дивись на «Магічний літопис».

​Книга на підлозі розгорнулася сама собою. На новій сторінці з'явився малюнок: стара школа, але під її фундаментом тепер світилося коріння Дерева Світів.

​— Наша школа тепер — частина мережі захисту, — зрозуміла Катя. — Магія більше не ховається. Вона стає частиною нашого життя.

Ліля  повільно розплющила очі. Її погляд був спочатку розсіяним, але коли вона побачила Катю — зі сріблястим волоссям, що ще досі ледь іскрилося магією, та величезного снігового барса поруч — вона не закричала.

​— Катю... — прошепотіла Ліля , підводячись на лікті. — Я бачила все. Поки я була там, у дзеркалі, я бачила не тільки темряву. Я бачила нитки, що з'єднують усіх нас. Я бачила, як ти сяєш.

​Вона протягнула руку і торкнулася Мушки, яка радісно підставила голову під долоню дівчинки. Від дотику Лілі по шерсті собаки пробігла золота хвиля, але цього разу вона була іншою — теплішою, схожою на сонячне світло.

Творець Скла зник, залишивши по собі лише купку скляного пилу на підлозі актової зали. Але в самому центрі цього пилу щось виблискувало. Катя підійшла ближче і підняла дивний предмет — це було маленьке, ідеально кругле дзеркальне яблуко.

​Коли Катя подивилася в його поверхню, вона побачила не своє обличчя. Вона побачила стару фотографію своєї мами, Ганни, але на знімку мама була одягнена в такий самий плащ Провідниці, який зараз був на Каті. Мама тримала в руках той самий «Магічний літопис», але він був ще зовсім новим.

​— Марку, подивись, — голос Каті здригнувся. — Мама... вона теж була Провідницею? Чому тато нічого не казав?

​Марк підійшов ближче, його обличчя стало суворим.