Розділ 10

— Потяг не повезе нас назад, — тихо промовив тато, дивлячись на те, як над Ратушею збираються дивні, перламутрові хмари. — «Срібний експрес» їде лише в один бік — до виклику. Назад ми маємо йти власними стежками.

​Марк підійшов до Каті, і його очі на мить спалахнули золотом.

— Ти готова випробувати свою нову силу, Примаро? Ми не поїдемо. Ми перенесемося.

​Катя заплющила очі. Вона уявила свій дім, старий дуб, під яким знайшла лист, і веселе гавкання Мушки, що чекає на ганку. Вона відчула, як її тіло стає невагомим, розчиняючись у ранковому тумані Львова.

​Секунда — і шум міста затих. Замість бруківки під ногами опинилася м’яка хвоя та вологий мох. Повітря було сповнене запахом сосни та прийдешнього снігу.

​— Ми вдома, — прошепотіла Катя, знову стаючи видимою.

​Але ліс змінився. Дерева, які раніше були просто деревами, тепер світилися зсередини блідо-зеленим світлом. Стежка, що вела до їхньої хатини, була встелена сріблястим пилком.

​— Дивіться! — Марк вказав углиб хащі.

​Там, де раніше була просто гущавина, тепер височіло дерево, якого Катя ніколи не бачила. Його стовбур був прозорим, наче кришталь, а коріння не йшло в землю — воно спліталося над поверхнею, і в кожному вузлі мерехтіла маленька зірка. Дерево Світів.

​Раптом з кущів вилетіла маленька пухнаста блискавка. Це була Мушка! Вона підбігла до Каті, але зупинилася за крок, схиливши голову набік. Собака відчула зміну: перед нею була не просто її Катя, а велична Крижана Рись.

​— Це я, маленька, — Катя присіла і погладила Мушку. Від її дотику шерсть собаки на мить засвітилася іскрами. — Тепер ми всі частина однієї історії.

​Але радість зустрічі перервав дивний звук — низьке гудіння, що йшло від самого коріння Дерева Світів. Одна зі зірок у корінні раптом згасла, ставши чорною, як вугілля.

​— Хтось намагається отруїти джерело, — тато спохмурнів, міцніше стискаючи свою палицю. — Провідниця Тіней була лише тінню справжньої загрози. Те, що живе під Деревом, прокинулося від твого повернення, Катю.

​З-під кришталевої кори дерева почала витікати густа чорна рідина, що миттєво заморожувала все на своєму шляху, перетворюючи живу магію на мертве скло.

Мушка раптом завмерла, її вуха притиснулися до голови, а шерсть на загривку стала дибки. Але вона не тікала. Собака зробила крок вперед, і від її лап по землі розійшлося золотаве сяйво, що на мить зупинило чорну рідину.

​— Вона захищає коріння! — вигукнув Марк, перетворюючись на снігового барса. Його потужний рик змусив дерева здригнутися. — Катю, Мушка — не просто собака, вона Вартова Світла, яка чекала на твоє повернення!

​Катя відчула, як срібне перо в її руці нагрілося до білого сяйва. Вона зрозуміла: Мушка стримує темряву зовні, але хвороба Дерева Світів сидить глибоко всередині, у самому серці кришталевого стовбура.

​— Я маю увійти туди, — прошепотіла Катя.

​Вона торкнулася прозорої кори. Дерево відгукнулося вібрацією. Раптом стовбур розступився, утворюючи вузький прохід, затканий зоряним туманом. Мушка гавкнула, ніби даючи добро, і Катя, ставши абсолютно невидимою Примарою, ступила всередину.

​Там, у центрі Дерева, час зупинився. Катя побачила величезне пульсуюче серце, схоже на гігантський сапфір. Але на ньому сиділа істота, виткана з гострого скла та ламаних дзеркал. Це був Творець Скла.

​— Ти прийшла занадто пізно, Провіднице, — проскрипів він, і звук був схожий на те, як тріскається вікно на морозі. — Я перетворю це живе Дерево на мертвий кришталь. Краса має бути нерухомою.

​Він змахнув рукою, і тисячі скляних осколків полетіли в Катю. Вона злетіла вгору, її рухи рисі були блискавичними. Вона не відбивалася — вона писала. Срібне перо креслило в повітрі символи, які перетворювали осколки на м’який, пухнастий сніг.

​— Магія — це рух, а не застигла форма! — крикнула Катя.

​Вона підлетіла до серця Дерева і приклала до нього татову дерев’яну фігурку. Тепле дерево зустрілося з холодним сапфіром. Сяйво було настільки потужним, що Творець Скла почав танути, стікаючи прозорими сльозами на коріння.

​Дерево Світів зітхнуло. Чорна рідина зовні миттєво висохла, перетворившись на попіл, який розвіяв вітер.

​Коли Катя вийшла з Дерева, вона побачила тата, Марка і Мушку. Собака підбігла до неї і лизнула в ніс, знову стаючи звичайним, веселим хвостиком.

​— Ми зцілили його, — тато обійняв Катю за плечі. — Але Творець Скла втік. Він лише перший з тих, хто хоче «зупинити» цей світ.

​Марк підійшов до Каті і подав їй руку.

— Тепер у нас є Дерево, Аню. Це наш штаб. Наша місія тільки починається.

Катя стояла перед Деревом Світів, яке тепер дихало рівним блакитним світлом. Мушка крутилася біля її ніг, виляючи хвостом, але в її розумних очах все ще виблискували золоті іскри Вартової.

​— Творець Скла не просто втік, — порушив тишу Марк, принюхуючись до повітря, яке все ще пахло озоном і крижаною крихтою. — Він залишив слід. Відчуваєш? Це запах старої паперової магії та чорнила.

​Катя розгорнула «Магічний літопис». На сторінці, де вона щойно запечатала Творця, з’явився новий малюнок: знайома будівля школи, але її вікна були не скляними, а зробленими з темних дзеркал, у яких не було відображень.

​— Він пішов туди, де я проводжу найбільше часу, — прошепотіла Катя. — У мою школу. Якщо він заморозить серця моїх друзів, вони стануть його армією скляних ляльок.