Розділ 8

Потяг зупинився не на головному вокзалі. Коли Катя та Марк вийшли з вагона, навколо них клубочився такий густий туман, що здавалося, ніби вони ступили на хмару. Повітря пахло мокрою бруківкою, кавою та... стародавньою міддю.

​— Це не той Львів, який бачать туристи, — Марк міцно стиснув руку Каті. Його очі барса світилися в тумані золотими вогниками. — Ми на Пероні номер Нуль. Звідси починаються всі тіні міста.

​Катя відчула, як її вуха мимоволі стають гострими, а на кінчиках з'являються маленькі чорні китички. Її хвіст-примара ледь помітно ворухнувся під плащем. Вона розгорнула «Магічний літопис», і сторінки самі засвітилися блакитним.

​— Компас пана Андрія вказує на Ратушу, — прошепотіла вона, дивлячись на стрілку, що шалено оберталася. — Але він показує не на вежу, а кудись глибше. Під землю.

​Раптом туман перед ними розступився, і з нього вийшла постать. Це була жінка в довгому сріблястому пальті, з волоссям кольору грозового неба. На її плечі сидів справжній нічний сич із величезними очима.

​— Вітаю Провідницю та її Вартового, — промовила вона, і її голос нагадував шелест сторінок. — Я — Селена, хранителька підземних архівів Львова. Провідниця Тіней уже знає, що ви прибули. Вона розставила пастки в кожній кав'ярні, у кожному дворику.

​— Чому ви нам допомагаєте? — Марк загородив собою Катю, випустивши пазурі.

​Селена сумно посміхнулася.

— Бо ваш батько, Катю, колись врятував мого сича від чорної сажі розлому. Я боржниця вашого роду. Ходімо, поки вартові тіней не відчули ваш запах.

​Вони пішли вузькими вуличками, де будинки, здавалося, нахилялися один до одного, шепочучи таємниці. Катя помітила, що в деяких вітринах замість манекенів стоять застиглі скляні фігури звірів.

​— Це ті, хто не встиг сховатися, — прошепотіла Селена. — Провідниця Тіней перетворює на скло кожного, хто стає на її шляху.

​Раптом Катя зупинилася. Її «нічний зір» зафіксував рух на даху одного з будинків. Велика чорна тінь, схожа на пантеру, але з крилами летючої миші, готувалася до стрибка.

​— Марку, зверху! — вигукнула Катя.

​Вона не стала чекати. Її тіло миттєво стало прозорим, і вона, наче невагомий сніг, злетіла по стіні будинку вгору, випереджаючи нападника.

Катя злетіла на дах, немов сріблястий туман. Її лапи торкалися черепиці без жодного звуку, а фіалкові очі світилися крізь ніч. Чорна Пантера з крилами кажана вже готувалася до стрибка на Марка, але Катя була швидшою.

​Вона не стала чекати нападу. Рись-Примара вигнула спину, і повітря навколо неї раптом стало настільки холодним, що сніг почав кристалізуватися просто з пари.

​— Стій! — пролунав голос Каті в думках звіра. — Ти не тінь, я відчуваю твоє серце!

​Пантера зупинилася в польоті, важко приземлившись на край димаря. Її крила сіпалися, а з пащі виривалося не ричання, а дивне, металеве клацання. Катя підійшла ближче, знову стаючи напівпрозорою дівчиною зі срібним волоссям.

​— Марку, не чіпай її! — крикнула вона вниз, де Барс уже приготувався до контратаки. — Подивися на її шию!

​На шиї Пантери висів розірваний нашийник із гербом Львова — левом, що тримає ключ. Але ключ був зламаний.

​— Це не просто звір, — Селена піднялася на дах слідом за ними, її сич тривожно ухнув. — Це Охоронець Порохової Вежі. Провідниця Тіней забрала його волю і перетворила на механічного монстра. Якщо він не отримає свій ключ назад, він просто... розсиплеться на скло.

​Пантера жалібно заскавчала. Її очі на мить стали людськими, сповненими болю. Катя простягнула руку і торкнулася холодного металу нашийника.

​— Татів компас... — згадала вона. — Марку, він показував не на Ратушу, а на цей ключ!

​Компас у сумці Каті почав шалено вібрувати. Стрілка вказувала прямо в пащу Пантери, де замість іклів блищали срібні механізми.

​— Вона проковтнула частину ключа, щоб Провідниця Тіней не змогла відкрити головну браму підземелля! — здогадалася Катя. — Але метал отруює її зсередини.

​Раптом з боку Ратуші долетів низький, вібруючий звук дзвона. Туман навколо став чорним, і в ньому почали з’являтися силуети — Тіньові Вартові в масках птахів.

​— Вони йдуть за ключем! — Марк знову став людиною, вихопивши свій срібний стилет. — Катю, ти маєш витягнути уламок, поки вони не оточили нас. Використовуй свою прозорість, проникай всередину!

​Катя знову стала Риссю. Вона знала: якщо вона помилиться, Пантера перетвориться на скло прямо в неї під лапами.

Катя-Рись відчула, як холодний вітер Львова прошиває її сріблясту шерсть. Тіньові Вартові в масках птахів уже ступали на черепицю сусіднього будинку, їхні рухи були ламаними та моторошними. Часу на роздуми не залишилося.

​— Марку, тримай їх! — пролунав її голос у думках барса.

​Вона підійшла до Пантери впритул. Очі великої кішки згасали, вкриваючись скляною плівкою. Катя зосередилася на відчутті своєї прозорості. Вона згадала, як тато казав: «Рись — це не просто тінь, це простір між атомами».

​Вона почала розчинятися. Її передня лапа стала абсолютно невидимою, перетворившись на чисте блакитне сяйво. Катя повільно, затамувавши подих, занурила лапу прямо в груди Пантери. Це не було боляче для звіра — це було схоже на те, як промінь світла проходить крізь воду.

​Всередині Пантери Катя відчула щось гостре і нестерпно гаряче. Уламок Срібного Ключа. Він пульсував темною енергією Провідниці Тіней, намагаючись отруїти все живе навколо.

​— Є! — Катя вхопила метал.

​Але в ту ж мить її прозорість почала коливатися. Темна магія уламка вдарила по її сутності, намагаючись «заземлити» її, зробити твердою прямо всередині тіла іншого звіра. Катя відчула, як її лапа починає німіти, стаючи звичайною плоттю та кров’ю.

​— Катю! Зникай! — закричав Марк, відбиваючи атаку першого Вартова-Птаха. Його срібний стилет викресав іскри об металевий дзьоб ворога.

​Селена підняла свій посох, і її сич видав оглушливий крик, який на мить засліпив тіні.