Розділ 5

Минув тиждень після подій у печері. Університет дихав спокоєм, але для Каті цей спокій був оманливим. Кожна лекція Марка Олександровича тепер була для неї тортурами. Вона сиділа на задній парті, намагаючись зосередитися на конспекті, але відчувала кожною клітинкою тіла, як він дивиться на неї.

​Його голос, низький і оксамитовий, більше не здавався їй просто голосом викладача. Це був поклик звіра до своєї пари.

​Після останньої пари в четвер, коли туман знову почав лизати вікна аудиторії, Барсов сухо кинув:

— Білозір, затримайтеся. Треба перевірити вашу контрольну.

​Коли останній студент зачинив двері, Катя підійшла до його столу. Марк стояв біля вікна, знявши піджак. Сорочка щільно облягала його плечі, а розстебнутий комір відкривав вигляд на ту саму мітку на шиї.

​— Ви хотіли бачити мене, професоре? — її голос здригнувся.

​Він різко обернувся. В один стрибок — швидше, ніж людина могла б собі дозволити — він опинився поруч. Його руки вперлися в стіл по обидва боки від неї, затискаючи Катю в пастку.

​— Досить, Катю, — прошепотів він прямо їй в губи. Його очі спалахнули синім полум'ям. — Ти чуєш моє серце? Воно збожеволіло відтоді, як ми злилися в печері. Я відчуваю твій смак, навіть коли ти на іншому кінці корпусу.

​Катя відчула, як її власне серце робить кульбіт. Вона підняла руку і торкнулася його щоки. Його шкіра була холодною, але там, де її пальці торкнулися його, пробігла іскра.

— Я теж це відчуваю, Марку. Наче я більше не належу собі.

​Він нахилився, і їхній перший поцілунок був схожий на вибух льоду та вогню. Це не була ніжність — це була стихія, яка збивала з ніг. Його руки обхопили її талію, притягуючи ближче, а Катя запустила пальці в його світле волосся, забувши про все на світі.

​Але раптом Марк різко відсторонився. Його ніздрі затремтіли.

— Відчуваєш? — гаркнув він.

​Катя прислухалася. Зв'язок, який щойно дарував їй насолоду, тепер приніс різкий, металевий присмак у роті.

— Кров... — прошепотіла вона. — Запах старої, іржавої крові.

​З вентиляційної решітки в кутку аудиторії почав витікати густий червоний дим. Це не була магія вовків. Це було щось набагато давніше.

​— Мисливці, — процідив Марк, затуляючи Катю собою. — Ті, хто полює на перевертнів тисячі років. Вони прийшли на запах розлому, який ми закрили.

​Раптом вікно аудиторії розбилося, але всередину влетіла не куля, а срібна сітка, змочена в соку аконіту. Марк встиг відштовхнути Катю, але сітка накрила його руку. Він скрикнув від болю, коли срібло почало випікати його плоть.

​— Марку! — Катя хотіла кинутися до нього, але з коридору почулися важкі кроки залізних чобіт.

​У двері загримали.

— Відчиняйте в ім'я Ордену Очищення! — пролунав грубий голос. — Ми знаємо, що звір тут!

​— Тікай, Катю! — Марк намагався розірвати сітку, але отрута аконіту паралізувала його м'язи. — Вони не знають про твою силу. Сховайся в бібліотеці, в таємному секторі!

​Катя подивилася на нього, потім на двері, які вже тріщали під ударами.

— Я не залишу тебе знову, — вона виставила руки вперед, і на її кінчиках пальців заіскрився лід. — Якщо вони хочуть війну з перевертнем, то отримають війну з його парою.

​Двері злетіли з петель. На порозі стояли люди в чорних масках з арбалетами, зарядженими срібними болтами.

Катя відчула, як усередині неї закипає не просто магія, а первісна лють. Вона бачила, як срібна сітка пропалює сорочку Марка, як він стискає зуби від болю, намагаючись не закричати.

​Мисливці в чорних масках зробили крок вперед, підіймаючи арбалети. Їхні рухи були механічними, холодними. Вони не бачили в Марку людину чи викладача — лише звіра, якого треба знищити.

​— Стійте! — голос Каті пролунав немов удар грому.

​Один із мисливців, що стояв попереду, на мить завагався. Він повільно опустив арбалет і зняв маску. Катя відчула, як повітря застрягло в легенях.

​— Дядько Степан? — прошепотіла вона, впізнаючи брата своєї мами, який завжди привозив їй цукерки на свята і розповідав казки про «поганих вовків».

​— Катю, відійди від нього! — крикнув чоловік, і в його очах був справжній фанатизм. — Ти не розумієш, у що вляпалася! Це чудовисько затуманило тобі розум. Ми прийшли врятувати тебе і очистити цей університет від нечисті.

​— Він не нечисть! — Катя стала перед Марком, розкинувши руки. — Він врятував мене! Він захищав цей світ, поки ви ховалися зі своїми залізяками!

​— Очистити! — скомандував Степан іншим мисливцям, ігноруючи її слова.

​Срібний болт вилетів з арбалета зі свистом. Час для Каті немов сповільнився. Вона не думала — вона діяла серцем. Дівчина різко викинула руку вперед, і прямо з повітря виткався масивний крижаний щит. Болт зіткнувся з льодом і розлетівся на дрібні друзки.

​— Марку, тримайся за мене! — вона схопила його за здорову руку.

​Вона відчула, як його гаряча кров торкається її пальців. У цей момент їхній зв'язок спалахнув з новою силою. Катя заплющила очі й уявила не лід, а туман. Густий, непроглядний туман, який приховує ірбісів у горах.

​Аудиторія миттєво заповнилася білою парою. Мисливці почали стріляти наосліп, але Катя вже тягнула Марка до вікна.

​— Стрибай, — прошепотів Марк, ледь тримаючись на ногах. — Я підхоплю нас... навіть поранений.

​Вони вилетіли в ніч. Цього разу падіння було жорстким. Вони приземлилися в кущі біля старого корпусу. Катя допомогла Марку підвестися, але він був занадто слабким. Аконіт діяв як паралізатор.

​— У підвал бібліотеки... там є таємна кімната моєї бабусі, — важко дихаючи, сказала Катя. — Вони не знають про неї.

​Вони пробиралися крізь темні коридори, чуючи за спинами крики мисливців та гавкіт собак, яких ті привезли з собою. Коли вони нарешті замкнулися в маленькій кімнатці, заставленій сушеними травами та старими щоденниками, Катя повалила Марка на стару канапу.

​— Мені треба витягнути отруту, — вона гарячково шукала ніж або щось гостре.