25.

На території дачі я залишалася ще пів години, відповідаючи на запитання правоохоронців. Вони відпустили мене лише після обіцянки, що вдень заїду до відділка. Ось так моя спроба вдати студентку перетворилася на справжнійсінький екшен із стеженням за донькою викладача, її порятунком після вжитого канабіоїду й розслідуванням винуватця бійки. Ще й потрапила в заручники до малого нахаби!

Відкинувшись на підголівник таксі, дивлюся у вікно на нічне місто, доки від миготіння ліхтарів не паморочиться в голові. Заплющила б очі, але ж засну. Безсилля скувало тіло, і будь-яка спроба хоча б поворухнути пальцем потребує як сили волі, так і титанічних зусиль.

Зупиняємося біля під’їзда Віталія. Морщу носа, награно плачучи, оскільки не хочу туди йти. Усвідомлюю, що це вже не обов’язково лише тоді, коли таксі від’їжджає й зникає за рогом. Чорт… здатність міркувати, наче хтось вимкнув. Зрештою, ледь піднімаючи ноги, їду ліфтом на поверх. На щастя, квартира відчинена. Найменше мені зараз хотілося б стукати, щоб Віталій прокинувся. Ще один діалог про наші стосунки я просто не витримаю.

З першим кроком у коридор у ніс врізається легкий запах воску, меду та карамелі. Всюди темно, але легке миготіння видно з кімнати Віталі. Я мимоволі роззуваюся і йду на нього. За мить — в ошелешенні розглядаю оздоблену романтичними свічками кімнату. Більшість із них — дрібні бежеві, а довші червоні — утворюють доріжку до ліжка, де сидить сам Віталя. Як тільки помічаю його силует, чоловік підводиться і йде назустріч.

— Бляха… — я не в змозі фільтрувати слова та думки.

— Міланко, — чоловік удає, що не помічає гримаси на моєму обличчі, — я вже думав, що не дочекаюся тебе, але все ж прийшла. І це було правильне рішення.

Через силу збираюся докупи. Добираю слова, щоб розійтися з колишнім мирно.

— Віталю, ми домовлялися, що просто заночуємо з донькою, оскільки виникли проблеми. А не через моє бажання провести ніч під одним дахом із тобою. Ми — розлучені. Пам’ятаєш про це?

Віталя усміхається — щиро, наївно.

— Ми стільки наробили помилок… — він каже невимушено, наче цей факт беззаперечний.

 — Так, і на цьому варто зупинитися. Досить лагодити те, що давно розкришилося.

— Люба, а що нам заважає зробити щасливими одне одного знову? Від тебе багато не потрібно — лише одне “так” і присутність.

Зітхаю й трохи відвертаюся.

— Я не маю до тебе почуттів, а для мене це головний показник того, що будувати стосунки не варто, — вдумливо пояснюю. — І з часом нічого не зміниться, тож не варто витрачати час одне одного.

— Лю-юба… Ти надто категорична.

Віталій наближається й намагається зловити мої руки, тому задкую, ховаючи їх за спиною. Випадково штовхаю взуттям свічку — вона падає. Доводиться ногою погасити вогонь — і тепер в повітрі виникає різкий запах гару.

— Дарма ти все це затіяв, — пальцем окреслюю кімнату з романтичною атмосферою. — Насправді це все мило. Я оцінила, правда. Але… у мене виникли почуття до іншого чоловіка.

Уперше я усвідомлюю, як сильно мені запав у душу Роман. Ми нещодавно бачилися, але я вже сумую без нього, хочу в обійми. А ще — слухати голос цього чоловіка. Я завжди чітко вслухаюся в кожне його слово, бо в тій вимові, інтонації особлива магія. На жаль, Романа довго допитували, тож ми навіть не попрощалися.

— У тебе стосунки з іншим? — Віталій заціпеніло вдивляється в моє обличчя.

— Усе складно, але я… кохаю його.

Боже, я сказала “кохаю”? У цьому важко зізнатися навіть собі. Ми з Романом нещодавно знайомі, а мене вже лихоманить від думок про нього.

— Хмм… — Віталій опускає очі, посуворішавши. — Аліса не знає про твої… інтрижки? Вона нічого не розповідала. Я думав, у тебе немає залицяльників.

— Навіщо це знати доньці? — питаю впівголосу, озирнувшись до коридору. — До речі, ти поговорив із нею про навчання?

— Так, ми довго говорили й прийшли до того, що освіта їй таки потрібна. Але ніхто не сердитиметься, якщо інколи донька пропускатиме пари через виступи знайомих музикантів. Така угода.

Моя щелепа відвисає.

— Ти не жартуєш? Справді знайшов спосіб пояснити доньці, як важливо не кидати навчання?

— Ти мене не дооцінюєш і як батька, і як чоловіка. А між іншим, я готовий закрити очі на те, що ти мала з кимось стосунки. Далі ми можемо йти разом, і це те, чого також хоче Аліса.

Віталій завжди був майстром маніпуляцій. Це я знаю, як ніхто. Тож посміхаюся, поправляючи ремінчик сумки, і йду на вихід.

— Ми все обговорили, тож доброї ночі, Віталю. І, будь ласка, не шукай зустрічі.

Щоб мене нічого не затримало, я поспішаю переступити поріг квартири. Двері грюкають за спиною. Ліфт відчиняється, щойно натискаю гладку кнопку з блакитною підсвіткою, а надворі помічаю при дорозі таксі. Додому добираюся швидко.