Глава 7

Ітан (Деніель)

Минуло два місяці. Червень. Діти, вчаться, тому що ще не закінчились 175 днів навчання.

-"Боже, як я задовбався".

-Відайте мій телефон!

-Ні!-суворо дивлюся на неї. 

-Чому? Якщо Ви мені не відасте телефон, я зроблю революцію!

-Мало того, що ти мені, підсунула свиню, ще й не вибачаєшся! І говориш, що зробиш революцію!? 

-Добре! Я коли буду вступати до коледжу, я піду на священика. Щоб потім, Вас, огріти кадилом!

-Налякала їжа голой сракой! І взагалі, священик– це тільки суто чоловіча робота, якщо хочеш працювати в церкві, то тобі треба бути монашкою,- кажу,- а тим більше ти атеістка, яка ще до біса церква?

-Там де є купола, і є ікони, а все інше це секта.

За цей час багато, що сталось.

Місяць тому, випадково вона розбила мені ніс. Головою. Коли розбила, дала пластир і активоване вугілля, начебто, він зціле ніс.

Тепер я її називаю: "Кумедний монстр". Щоб подразнити її.

Вони повинні на екскурсії їхати, дивитись щось, але тільки малеча йде, а старші на грядках працюють. Вихователі теж, з ними працюють, за бажанням.

-"За що це мені? Завуч проходивши повз, подивився, сказав:"Бур'яни без коріння сапайте!",- я бачу, що весь клас з корінням сапає, незаборонив. Тому що сказати одне, а зробити інше." 

-Ітан Дамірович, я втомився,-сказав Руслан.

-Йди відпочинь трохи.

-Втомився, бляха, він!

-Угу!

-Головне, щоб не попросили картоплю садити. Я не витримаю,-сердиться Ольга.

-Не переймайся, якщо що ми їх закидаємо, цією картоплею,- говорить Катя.

-Фігня! В сраку цю картоплю їм, або в рот насильно запихаємо.

-"Куда я попав, бляха".

Через годину 

-Все! Досить, пішли відпочивати! Да ну його!

-Ура!

-А зачем ми тогда сапали, якщо тут трішки залишилося?

-Якщо хочеш роботай, а ми пішли.

-Ну добре...

Ввечері. В палаті дівчат. 

Заходжу в палату, Ольга спить, сідати поряд не хочу, небезпечно. Краще розбуджу.

-Ти все зробила?-хитаю трохи за її плече.

-Угум...

Сам хочу вже спати, але не можу. Треба додому їхати. Попросив, щоб замінили мене та пішов.

Ольга 

-"Піпец, на мене спихнули шматок землі, яку треба просапати, і пошли вони бляха, та щоб вони так повсирались за таку роботу, тьфу".

В спальні 

Спати хилило, тому все бистро зробила і лягла спати.

Ранок. 

-"Сьогодні султан сказав, що поведе на Хотицю. Це намного краще, чим бур'яни сапати".

Я вже спускаюсь зі сходинок, як чую розмову Влада та Андрія.

-Сьогодні вночі, мені так плохо було. Майже, кишку не висрав із-за поноса...

-Теж саме... Доречі, щодо екскурсії, хочеш поїхати? 

-Може нікуди не їхати з ними? Зовсім не бажаю там знаходитись, тисячу раз туди їздив, і знову не хочу...

-Угу, погоджуюся...

-"Хехе, ось так їм і треба. Кефір вчорашній зробив своє діло. Хехе."

-"Ну і фіг з ними, не хочуть, нехай далі носом воротять".

Ітан (Деніель)

Розповідати гарно я не вмію, тому найняв екскурсовода. 

Після екскурсії

Всі розбіглися, хто куди. Хтось дивився на гармати, хтось фотогрував Хортицю, хтось їв. 

А Ольга думала, який браслет купити червоний або голубий. Вибрала, фіолетовий.

Щоб теж не відставати від них, купив декілька сувенірів, з них: магнити, саблю дерев'яну (племіннику), браслети і ікони.

Після екскурсії ми пішли на пікнік, всім класом. Там теж фотографувалися, купляли щось і їли.

Після Хороиці ми їхали до музею машин.

Там теж покупляли сувеніри. І фоткали. Все як звичайно.

А далі, ми поїхали до школи.

На моєму плече спала Ольга, і тихо сопіла.

-"Я звичайно заморився, але те що вона спить на моєму плечі мне навпаки бадьорить".

Ольга 

П'ятниця. Вечір 

Сьогодні мені подзвонили, і сказали, що мама і тато захворіли covid-19. І щоб мене не заразити, залишили в школі. 

Субота. Ранок

-"Сьогодні день, коли просто відпочиваю, можливо. Скоро буде перша зміна вихователів".

Чую топіт.

-"Боже, чому вони, як слони тупотят?".

-Добрий ранок. Встаємо. Так, хто з 6–Б?

-Я!-Кричить Леся.

-"Не я"

-Добре, хто з 10–Г і В?

-"Можливо і я...".

-Я,-кричу.

-І я. 

-Добре, чекаю Вас в їдальні.

-"Треба вставати, заправляти ліжко та йти на сніданок".

Після сніданку

-"І що мені робити? В песочниці пограти чи що? Чи може почитати книгу? Добре, якщо мій телефон не подзвонить через 5 секунд, я буду читати. І так... 1... 2... 3... 4... 5... Ех, буду читати".

І коли в мене на очах сльози печалі із-за того, що треба читати. Повільно дістаю книгу, відкриваю. І тут...

-Сука, ось де ти була раніше?!

Дзвонить телефон. Катя.

-Ало, привіт.

-Привіт, пійдемо гуляти?

-Я, за! Тільки почекай, мені треба сказати , що я  пійду гуляти.

-"Хоч не треба читати книгу)".

-Добре.

-Все ми домовились, пішли гуляти.

Гуляли містом, а потім наскучило, гуляли вже в школі.

-"Сонце палить, треба в клас збігти, взяти кепку."

-Я скоро повернусь. Мені треба в клас збігти взяти кепку. Ти зі мною?

-Ні, я тебе тут почекаю.

-"Щось мені підказує, що туди не треба йди... Ай, пофіг, мені треба кепка і вода".

-Гаразд,-повертаюсь, йду в клас.

У класі 

Заходжу в припараторську,-"може зачинити двері? Гаразд, зачиню, про всяк випадок". 

Чую, що хтось увійшов у клас.

-"Уборщица мабуть".

-Тут є хтось?

-"Та, начебто є".

Заходе в припараторську.

-Ти хто?

-Андрій Щекатило,- якже без жартів?

-А якщо повсправжньому?

-Не твого розуму діло.

-Еее, мені тут не треба хамити, будеш другим викрутаси показувати.