Глава 6

Ітан 

Подарунок– дуже гарний, але витратив, пів години, щоб відкрити його. 

.Завтра у Ольги, день народження. Тому помщу їй, тією ж копійкою. 

Подарую браслет. Він буде знаходитись в коробці, а коробка в коробці, а ця коробка в коробці і так ще двадцять. 

-"Що ж, я вже підготувався до розплати, чекай мене, паршивка!"

Ольга 

Пчих,-"хтось згадав про мене чи що?".

-"Те що я Ітану, зробила тор тури, я не заперечую, і можливо, він відповість тим самим. Тоді я чекаю з не терпінням!".

Завтра в мене день народження. Гостей буде не багато, тому і їжі менше. Буде мені, сімнадцять років.

–Так, робимо: салати, п'юре, шашлик (як без нього?), і так далі. Все зрозуміло?-питає мама.

–Так, капітане!

Лягла спати о одинадцятій годинні ночі.

-"Боже, дякую, що створив ніч, а то я б відкинулась".

Дзвонить телефон. Невідомий.

-Хто такий? Я тебе не кликала. Іди нахер,- завершую виклик і лягаю далі спати.

Знову дзвонят.

-"От, паскуда!"

-Хто ти, смертник?,- відповіла розлючено.-Тобі, що нехрен робити в ночі!?-проричала в телефон. Відповідай!

-"Якщо воно не відповість, я його вб'ю".

-...

-Кажи, інакше удушу, паскуду!

-З днем народження, Ольго.

-Хто такий? Якого хріна сюди дзвониш? Життя не дороге?!

-Я... Твій вихователь – Ітан Дамірович.

–Я дуже вдячна, що, Ви, наважилися подзвонити! Я безмежно рада, що саме Ви це зробили!

-Досить лестощів та сарказму! Я до тебе не просто так дзвоню, а для того щоб привітати тебе.

-Дякую, Вам, Ітане Даміровичу. Я... Цю доброту назавжди запам'ятаю! 

-Я дуже радий за тебе! Я теж запам'ятав, як ти мені подзвонила о першій годині ночі!

-Ну ось, ми квіти, на добраніч, Ітане Даміровичу. Бажаю чудових снів!

-І тобі теж, Оленька...-скидає виклик.

-"Треба його записати в контакти... Щоб потім уникати його дзвінків, і нафіга мені таке щастя? Сама не розумію, але мені це навіть дуже подобається",-посміхнувшись поглинаю у вирій, в якому тільки ти і твій сон...

Сниться мені, що я одружуюся на якомусь чоловікові, але я його обличчя не бачу, тому що закриває фата.

І ось ми дійшли до арки, ми повернулися друг до друга, і держимося за руки. Священик говорить клятку кохання? І після питає чи готов він на мені одружитися, він відповідає:

-Так...-бачу, через фату, як він посміхається.

Потім у мене питає священник, і я відповідаю:

-Так...- іншого виходу у мене не має, тому що це сон, а у вісні, я не можу нічого контрулювати.

І ось, фінал. Вже мій чоловік, повільно підіймає фату... І мене кидає в холодний піт, тому що я одружуюся на Ітані.

Доходить сцена до поцілунку... І я ніби, це хочу? Я хочу відчути його губи на моїх, попробувати їх на смак...

І ми нарешті цілуємось. Чутливо, але є нотка жадібності. 

І коли ми пририваємо свій поцілунок, я прокидаюсь. Я у своїй кімнаті, своєму будинку, а за вікном ранок...

-"Ех... Мені навіть шкода, що це не дійшло до кінця...".

Ітан 

-"Вже дванадцята, треба дзвонити".

Дзвоню їй. Приймає.

-Хто ти такий? Я тебе не кликала. Іди нахер.-виклик завершено.

-"... Зовсім у себе повірила?"

Дзвоню знову.

-Хто ти, смертник? Кажи, інакше удушу, паскуду!

-... З днем народження, Ольго.

-Хто такий? Якого хріна сюди дзвониш? Життя не дороге?!

-Я... Твій вихователь – Ітан Дамірович.

-Я дуже вдячна, що, Ви, наважилися подзвонити! Я безмежно рада, що саме Ви це зробили!

-"Знаву, цей сарказм, але признаюся, мені навіть подобається, коли вона показує зубки"

-Досить лестощів та сарказму! Я до тебе не просто так дзвоню, а для того щоб привітати тебе.

Дивлюсь на подарунок, що буду їй дарувати.

-"Може щось інше подарувати. Наприклад, кляп? Ні, не буду знущатися, нехай буде, що буде".

-Я дуже радий за тебе! Я беж запам'ятав, як ти мені подзвонила о першій годині ночі!

-Ну ось, ми квіти, на добраніч, Ітане Даміровичу. Бажаю чудових снів!

-На добраніч, Оленька...

-"Я настільки хочу її задушити, вбити, що аж не можу. Але чомусь также не бажаю, навпаки привласнити собі, щоб вона була тільки моєю... Це може виглядати , як будто я збоченець, а може воно так і є. Я не знаю. Але я з цією, бестією, зовсім божеволію...".