Глава 2

Коли вже всі уроки зробила, підручники на місця поклала, під партою прибралася. Взяла телефон і граю в ньому. І по закону підлості, це побачив дядя-султан.

-Ти уроки зробила, що граєш в телефоні?

-"А Ви чому в телефоні? Теж зробили уроки?"- хотілось йому сказати, але я сказала інше:

-Так, зробила. На завтра і половину на понеділок.

-А що задавали на понеділок? Навіщо сьогодні робити, якщо на це є п'ятниця?

-"Перевіряєш, падлюко?!".

-"А Ви подивіться в журнал домашнього завдання, там все написано. Ну да навіщо, а я так, мозахістка, щоб вчити уроки на понеділок, сьогодні".

-На понеділок, задали вивчити вірш "До радості ", по зарубіжній літературі.

-Сідай біля мене і розповідай.

-"А не жирно?"

-Добре,-ще пересуватись своїми кінцівками треба,- Сюди?-замість відповіді кивнув.

-Розповідай.

-"Ти що психолог, щоб тобі щось розповідати?".

-Народилась я у Запоріжжі...

-Не це.

-"Ти ба, не подобається йому. Ще скривив морду, як середа на п'ятницю".

-А що?

-Вірш, який вам задавали.

-"Пф... Та будь ласка. Можу Вам потім, перед сном розповісти".

-До радості. Радість гарна іскро божа.... Невідомі медрецям. Все?

-"Знову дивиться на мене. На мені гриб виріс чи що? Ні звісно, я розумію , що заборонити дивитись не можно, але він дивився на мене, коли розповідала і після".

-Ще щось задавали?

-"Много чого, але Вам, султане, нічого не розповім".

-Так...

-Розповідай.

-Ні, я не хочу.

-Будеш.

-Ящо я не хочу, значить, що я не хочу і не буду.

-Будеш!

-Ні, тому що я – людина, і можу чогось не хотіти!

-А я у тебе не питаю!

-Я теж у Вас не питаю!

-Ти...

-Коли кушать, Ітане Даміровичу?-вбігає в клас Руслан.

-"Ось, нехай, з ним сперечається. Мені це щастя– не треба".

Тихо стаю та йду в припараторську.

Через 3 години.

-Діти збираємось, ідемо на вечерю.-сказав він.

Зібрались, а я тим більше. Вже в їдальні ми помили руки і сіли за столи. 

Повечеряли. Я пішла в клас за рюкзаком.

-"You go down just like Holy Mary/  Mary on a, Mary on a cross/ Not just another Bloody Mary/ Mary on a, Mary on a cross..."– надспівувала улюблену музику.

-Ольга!

-Ааааа...- y меня майже кондратій не схопив!-Я тут!

-Ти мене чула?- спитав султан дядя.

-Ні. Доречі, я забула, як Вас звати.

-Ітан Домірович. Я в тебе запитував, знаєш ти, хто черговий у класі чи ні?

-Ем... Мабуть, Руслан і Гліб.

-Дякую.-на цих словах він повернувся та пішов за ними.

-Я пішла!- говорю йому поки він зовсім не вийшов з класу.

В спальні. *

-Оль, тобі пощастило, що новий вихователь у вас.

-Ага, ще як пощастило з ним... Простіше гусиниці перетворитися на ляльку, а потім на метелика, чим він буде моїм вихователем!

-Ну ти чого така кисла?

-А ти чого така допитлива?

-Ой, ну годі дівчата сваритися,- сказала Саша.

-А ми і не сваримось,-говорить Кіра.

-Ми бачимо,-на цей раз говорить Поліна.

Через 30 хвилин. 

Я відпочиваю на ліжку. Приходить султан і говорить, що пора спати, віддаю йому телефон. І лягаю спати.

По звичці я прокидаюсь в ночі, щоб попити води, або в мене іноді хватає судома на нозі.

 Значить прокидаюсь, щоб піти попити води. Бачу тіло, яке сидить навпроти мого ліжка і дивиться на мене. По скільки мені часто мерещаться страховиська, коли прокидаюсь в ночі, я привикла їм давать ляпанця, щоб переконатись ,що це просто померещилось мені.

Встаю з ліжка і дивлюсь на примару.

-"Щас в мене хтось бонус по обличчю отримає".

 Підхожу близько, піднімаю руку і даю ляпанця.

 Але щось пішло не по плану, тому що я почула сильний ляпанець і відчула, як рука засвербіла від болю. 

Від страху, що це справжня примара, я сховалась під ковдрою на ліжку. А потім почула це:

-Ти зовсім очманіла? Ти навіщо мене вдарила?- пересіла до мене на ліжко і тихо гарчала від гніву примара.

-Пішла геть, примара,- страшно стало, серце забилося сильніше, руки в кулачки стисла.

-"Давай, я в бойовій позі, налітай!".

Потім я відчула, як ковдра відлетіла. 

Не встигнувши отямиться, як я вже вдарила. І як тільки я вдарила, я зрозуміла, що це зовсім не примара, а справжній чоловік. А цей чоловік– Ітан Дамірович!

Я стиснулася від страху.

-"Може з себе робити дурепу? Кажуть, що це допомагає...".

Відчула ще, що наді мною повис він.

-Навіщо ти мене вдарила?

-"Що ж, увімкнено режим "дурепа"".

-Пішла геть примара. Йди краще до Ітана Даміровича.-сказала шепотом.

-Ольга, я –не примара, я– Ітан Дамірович.

-"Я знаю...".

-Всі примари, кажуть так!

-Ольга відкрий очі!-шепотом сказав.

-"Чуєш гупот? Це я так тороплюсь, відкрити очі".

Я трохи відкрила очі і подивилась на нього. Стало якось не по собі, хоча... Синець під оком дуже гарний!

-Вибачте, я подумала, що Ви примара і вдарила Вас.

-Щоб більше такого не було! Я тебе пробачаю. Спи, казкарка,-встав пішов за покривалом і накрив меня.

-Вам пощастило, що я не знаю молитви, а то вигнала би Вас.

-Спи!

_________________________

*

Героїня вчиться в школі, але це школа інтернат, де можно ночувати. Батьки, якщо що забирають їх кожен тиждень додому.