Глава 24

Замкнувшись у собі, Флінт став проводити на роботі ще більше часу — зате зовсім перестав контролювати дружину. Повернувшись із Балі, він наче знову одягнув ту саму крижану броню, яку вона так важко розбивала на тропічному узбережжі. Як би складно їй не було це визнавати, Бланш навіть почала сумувати за його опікою. Раніше його надмірний контроль дратував її, викликав протест, але тепер, у порожній трикімнатній квартирі, ця байдужість здавалася гіршою за будь-який диктат. Вона з останніх сил тримала на обличчі маску незалежності й гордості, вдаючи, що її не обходить, коли саме на порозі з'являться його важкі черевики — о восьмій вечір чи далеко за північ.

Вечори тягнулися мов густий сироп. Бланш готувала вечерю, яка зазвичай холонула на плиті, розмовляла з Медоу і Дарлінґ, які незмінно крутилися біля її ніг, і засинала під мірне цокання настінного годинника. Простір квартири, який друзі так дбайливо наповнили теплими кольорами, без Флінта все одно здавався холодним і чужим.

Минуло ще кілька місяців — і без того крихкі стосунки остаточно похитнулися. Живіт Бланш помітно округлився, змушуючи її гостріше відчувати плин часу та наближення моменту, який змінить усе їхнє життя.

У квартирі залишалася одна кімната, якою майже не користувалися, — робочий кабінет Флінта. Це було суворе приміщення з масивним столом, шкіряним кріслом та купою папок із документами, які чоловік тепер усе одно вважав за краще вивчати в офісі. Чоловік постійно зникав у корпорації, а Бланш дедалі частіше думала про дитину. Квартира розташовувалася в центрі міста, неподалік від Медичного центру, де вона продовжувала свою практику на пів ставки, і жінка хотіла переобладнати ту похмуру кімнату під дитячу. Їй хотілося, щоб малюк із перших днів мав свій затишний куточок, навіть якщо вони перебуватимуть тут лише тимчасово.

Із цією ідеєю вона звернулася до чоловіка одного з тих рідкісних вечорів, коли він з'явився вдома до вечері.

— Ти жартуєш? — не повірив Картрайт, навіть не відірвавши погляду від екрана свого планшета, де миготіли якісь фінансові графіки. — Навіщо нам тоді той великий будинок у спальному районі, який купили батьки? Там тривають опоряджувальні роботи, там величезний двір, чисте повітря. Навіщо нищити кабінет тут?

— Але ж ця квартира така зручна, і мені тут подобається, — наполягала Бланш, зціпивши пальці на кухонному рушникові. — До того ж у новому будинку ремонт затягнеться щонайменше на пів року. А дитина народиться раніше! Я хочу, щоб усе було готове тут, під рукою.

— Дитині потрібне свіже повітря, а не задимлений центр міста! — підвищив голос Флінт, нарешті відкладаючи планшет. Його риси обличчя загострилися від утоми та глухого роздратування. — Квартира в центрі — це тимчасовий варіант, Бланш. Я не хочу, щоб моя дитина дихала вихлопними газами, поки ти бігатимеш на свої чергування в Центр.

— А хто тобі сказав, що ми житимемо тут із малечею після народження постійно? — обурилася місіс Картрайт, відчуваючи, як до горла підступає гаряча хвиля образи. — Я говорю про перші місяці, і про пізніше, коли я повернуся до роботи. Мені буде простіше забігти сюди в перерві, ніж їхати за місто! Ти знову думаєш тільки про свій комфорт і свої плани!

— Знову за своє, — пробурмотів Флінт, важко підводячись із-за столу й відвертаючись до вікна, за яким шуміло вечірнє місто. Він потер скроні, наче намагався вгамувати головний біль. — Я не збираюся перетворювати свій дім на філіал твоєї лікарні. Мій остаточний вердикт — ні! Кігті геть від кабінету.

— Якщо так, то ти ще пошкодуєш, — тихо прошепотіла вона, і холод пробіг у нього по спині. В її голосі не було крику, лише та сама небезпечна, випалена пустка, яка зазвичай передувала великим штормам.

Після цього інциденту Бланш відмовлялася з ним розмовляти. Вона бездоганно виконувала всі домашні справи, готувала, але її мовчання було гучнішим за будь-який скандал. Флінт упав у розпач, спостерігаючи, як кохана дедалі більше віддаляється, стаючи недосяжною, попри те, що вони ділили одне ліжко. Щоб хоч якось виправити ситуацію й пробити цю стіну, він домовився особисто з Тазією й запропонував Бланш разом пройти планове ультразвукове обстеження.

У кабінеті King Medical Center пахло антисептиками та свіжістю. Лежачи на кушетці, Бланш стежила, як Долорес — досвідчена лікарка й хороша знайома Тазії — наносить прохолодний гель на її живіт і водить спеціальним датчиком. Флінт стояв поруч, затиснувши руки в кишені штанів. Він виглядав настільки напруженим, наче перебував на судовому засіданні, де вирішувалася доля його життя.

На екрані повільно вимальовувалося нечітке, зернисте зображення. Бланш, як медик, ще трохи розуміла, що означають ці сіро-білі плями й контури, а от Флінт — зовсім нічого. Він лише напружено вдивлявся в монітор, боячись навіть моргнути.

— Ну що ж, подивіться, у малечі б’ється серце, — тепло усміхнулася Долорес, перемикаючи тумблер на апараті.

Кімнату раптом наповнив швидкий, ритмічний звук. Він був настільки живим і потужним, що у Флінта миттєво перехопило подих.

Флінт і Бланш синхронно схилилися ближче до монітора й справді помітили рівномірне, спокійне тремтіння маленької крапки в центрі екрана. Весь його захисний панцир, уся гордість і корпоративна жорсткість розсипалися в порох від цього звуку.

— Хто в нас? — запитав чоловік, ковтнувши важкий клубок у горлі. Його голос зрадницьки здригнувся.

— У вас дівчинка, — відповіла Долорес, роблячи кілька знімків на пам'ять. — Розвивається чудово, матусі потрібно менше нервувати, а татусеві — носити її на руках.