Глава 21

Бланш сиділа на краю широкого готельного ліжка, підтягнувши ноги до грудей і міцно обхопивши коліна руками. Весільна сукня лежала поруч — акуратно розправлена, майже насмішкувато бездоганна, ніби й не було відчайдушної втечі просто з-під вінця.

Що я наробила?.. — від цієї думки всередині все випалювало порожнечею.

За вікном монотонно шумів океан. Теплий нічний вітер ворушив тонкі фіранки, приносячи в номер солодкий аромат тропічних квітів, але Бланш здавалося, що вона замерзає. У голові панував виснажливий хаос. Коли вона бігла з Ітаном до машини, усе виглядало нереальним, наче сцена з чужого фільму, де вона просто діяла на адреналіні, повністю вимкнувши глузд. 

Тепер же наслідки наздогнали її. 

Перед очима так і стоятимуть обличчя подруг: шокована Маккенна, розгублена Джуна й розлючена Іанта, яка зараз точно когось вбиває словами. Оскар, чия репутація щойно зазнала нищівного удару.

І Флінт.

При згадці про нього дихати ставало важко. Вона досі бачила його обличчя біля вівтаря — без звичної гордості чи холодної маски. 

Там був чистий, беззахисний біль. Його тихе, розгублене: «Ти ж не кинеш мене?» — відлунювало в підсвідомості набагато гучніше за шум хвиль. Бо тоді вона не відповіла. Просто розвернулася й пішла.

Раптом із суміжних апартаментів долинули голоси. Чоловічі, приглушені, але в нічній тиші Балі вони звучали виразно. Бланш напружилася. Один голос належав Ітану, а от другий — той, який вона впізнала б будь-де, — змусив її важко ковтнути.

Вона повільно спустила ноги на прохолодну мармурову підлогу, не вірячи власним вухам. Брати сперечалися за стіною, на суміжному балконі. Спершу Бланш хотіла закрити вуха: це була не її територія, не її розмова. 

Але одна фраза Флінта, що прорвала нічну тишу, змусила її застигнути на місці: «...Колись я вже тікав через тебе. Бо повірив тобі. Повірив, що якщо Бланш доведеться вибирати, вона вибере тебе».

Світ навколо хитнувся й став невагомим. Бланш підійшла впритул до дверей, що розділяли кімнати, майже втискаючись у дерево. 

За дверима знову пролунав голос Ітана, тепер різкіший, позбавлений звичного самоконтролю: «Вона була розбита, Флінте! Щодня чекала пояснень, не розуміючи, що зробила не так, збирала себе по шматках!»

Спершу вони сперечалися на балконі, але тепер голоси лунали зовсім поруч. Бланш чула кожне слово так виразно, ніби брати стояли за кілька кроків від її дверей. 

Пазл, який вона не могла скласти роками, раптом зімкнувся з жорстокою, безжальною чіткістю. Раптове зізнання Ітана перед весіллям, раптове зникнення Флінта в минулому, його від’їзд до Англії без жодного слова, усі її безсонні ночі, сльози й глухе відчуття власної неповноцінності — усе це було наслідком одного клятого чоловічого рішення. Флінт не розлюбив її. Він просто... вирішив усе за неї.

Бланш міцно притисла долоню до губ, відчуваючи, як первинний шок за секунду випаровується, залишаючи замість себе чисту, гарячу лють. Два дорослі, самовпевнені ідіоти роками розпоряджалися її життям, як розмінною монетою у своїх братерських війнах.

Коли з балкона долетіло чергове самовпевнене запевнення Флінта: «Вдруге цього не буде», — у Бланш не залишилося ні краплі сумніву. Ця розмова більше не належала їм. Вона належала їй.

Бланш рвучко відчинила двері спальні й вийшла до вітальні.

Обидва чоловіки різко обернулися на звук. На кілька секунд запала така щільна тиша, що здавалося, чути було рух хмар на небі.

Ітан першим спробував перехопити ініціативу, зробивши крок назустріч:

 — Бланш, послухай…

 — Не смій, — її голос прозвучав тихо, але в ньому було стільки крижаної загрози, що він миттєво замовк.

Вона переводила погляд з одного брата на іншого, відчуваючи, як пальці починають дрібно тремтіти від адреналіну.

 — То це правда? Усе, що я щойно почула... це все бісова правда? 

Мовчання у відповідь стало найкращим підтвердженням. 

Бланш коротко, абсолютно безвесело засміялася: 

— Неймовірно. Просто неймовірно.

Флінт помітно напружився, його плечі зсунулися, ніби він готувався до удару:

— Бланш, я все поясню…

— Ні, Флінте. Тепер говоритиму я. І якщо хоч один із вас мене переб’є, я можу не стриматися.

Вона рушила до них.

Стукіт підборів по мармуру лунав повільно й невблаганно, немов відлік до вироку.

За хвилину обидва брати вже мовчали, а Бланш сама не помітила, як загнала їх у кут кімнати однією лише своєю присутністю.

— Давайте я спробую підсумувати, щоб переконатися, що мій мозок правильно сприймає цей абсурд. Ти, — вона спрямувала вказівний палець у бік Флінта, — роки тому вирішив, що я можу подивитися на твого старшого, правильного брата, злякався й просто зник у Лондоні? Ти навіть не спромігся поговорити зі мною? 

Флінт міцно стиснув щелепи, його шкіра в світлі місяця здавалася майже мертвою. 

— Ти серйозно?! — її голос зірвався на крик.