Глава 16

Бланш обережно вислизнула з обіймів Флінта й тихо сповзла з ліжка на підлогу. Ніч із цим чоловіком випалила її душу дотла, залишивши по собі лише попіл пристрасті й тривоги. Вона й уявити не могла, наскільки захопливою здатна бути ніч кохання з Флінтом Картрайтом — ніжним і водночас наполегливим, пристрасним, але уважним до кожного її руху. Його поцілунки, дотики, готовність відкриватися — усе це зводило з розуму. І ще — те відчуття влади, яке вона отримувала, дивлячись, як він віддається їй у відповідь.

Але одне Бланш знала напевно: потрібно якнайшвидше піти від нього… назавжди.

Вона не сміла ризикувати власним серцем. Ця ніч довела: вона кохає його занадто глибоко — до безумства, а таке кохання приречене на ревнощі й біль. А Флінт — чоловік іншого штибу: йому підходить яскрава, розкута, впевнена в собі спокусниця, а не «заумна терапевтка», що намагається все контролювати й приборкувати почуття.

Вона знала: незабаром йому набридне спільне життя, особливо якщо вони ділитимуть одне ліжко. Він почне шукати нові захоплення, а вона не витримає зради. І тоді їхні дні перетворяться на пекло — на вибухи люті й крижану байдужість.

Та найболючіша правда, яку Бланш нарешті прийняла, виявилася простою й нещадною:

Він не любить мене.

Серце калатало, ніби хотіло вирватися з грудей. Вона не втрималася і глянула на чоловіка, що спав поруч. Відтоді, як у Парижі він напився з братом і заснув у неї на колінах, у Бланш з’явилася дивна звичка: споглядати його уві сні. У ці миті його обличчя ставало м’якшим, губи торкалася легка усмішка, риси розслаблялися — і він здавався їй не жорстким бізнесменом, а якимось давнім богом.

Вона любила це обличчя так само відчайдушно, як любила його самого. І одночасно відчувала: якщо залишиться — приречена на вічні страждання. Вона може стати його дружиною, але ніколи не матиме права на нього; вона не витримає принижень і зрад.

План втечі вимагав продуманості. Вона перебирала варіанти в голові:

До Іанти не можна — вона одразу все розповість. Джуна, певно, у лікаря. Нейд — точно не варіант. Залишається тільки Ітан. Він мовчатиме.

Бланш підповзла до валізи, де в купі розкиданого одягу лежали її речі — ті самі, що Флінт у пориві пристрасті розкидав по підлозі. У поспіху вона заштовхала все всередину, накинула легку сукню зі стільця і, зірвавши гаманець зі столу, витягла звідти ключі від сигналізації й парадних дверей.

Кинувши останній погляд на годинник на тумбочці, вона побачила — п’ята ранку.

Вона зупинилась на порозі й востаннє глянула на нього — серце стислося так, ніби хтось притис його долонею. Він спав спокійно, не підозрюючи ні про її сумніви, ні про те, що за кілька хвилин прокинеться на самоті.

Бланш затримала подих, ніби хотіла запам’ятати цей кадр — тишу, світло ранку, його розслаблене обличчя. Потім обережно зачинила двері, і замок клацнув так тихо, що навіть не здався реальним.

Флінт ледь помітно ворухнувся. Крізь сон йому вчувся шурхіт — кроки, шелест тканини, клацання замка. Він потягнувся рукою до подушки, шукаючи її тепло, але торкнувся лише прохолоди. Сон розтанув, залишивши по собі порожнечу.

Флінт повільно виходив із сну, розводячи руки в очікуванні обійняти дівчину поруч, але натрапив лише на холодну подушку й порожнє місце. Реальність поволі прояснювала думки — він відкрив очі й побачив порожнє ліжко. Погляд упав на годинник: пів на шосту. Він різко підвівся й провів рукою по обличчю, щоб позбутися запаморочення.

Значить, той шум не був маренням…

— Бланш? — крикнув він, хоча вже знав, що відповіді не буде.

Очі інстинктивно обшукали кімнату: валіза зникла, речей не було. На столі лежав гаманець, хоча він пам’ятав, що кинув його на підлогу.

Флінт опустився назад на ліжко і видихнув:

— Вона таки втекла.

Уперше в житті жінка залишила його — а не він її. Він звик виходити зранку, щоб не псувати собі й дамі пробудження. Сьогодні ж він хотів прокинутися поруч із нею, розбудити поцілунками, тримати її тіло в руках, бачити її усмішку. Він закохався — без тями, остаточно. І вона зникла.

Ні, не могла так вчинити, — упрямо переконував себе Флінт. — Вона не з тих, хто просто йде. Вона була невинною… до цієї ночі.

На губах з’явилася зухвала усмішка:

— Мені це подобається, люба. Я все одно не відпущу. Ніколи.

Він одягнувся, зібрався й спустився до їдальні, де вже снідали батьки. На обличчі — спокій, а в грудях — полум’я. Флінт перебігав у думках можливі маршрути її втечі.

— Сину, ти сьогодні на диво рано, — здивувалася Маккенна. — Вибач, але Бланш ще не спускалася.

— Я знаю, мамо, — відповів він і поцілував її в обидві щоки.

Не бажаючи лякати рідних правдою, він прибрехав:

— Вона чекає на мене в машині. Ми вирішили поснідати в кафе й заїхати за весільними покупками.

— Який ти уважний наречений, — зворушено посміхнулася мати. — Треба було попросити мене скласти список всього необхідного.

— Не хвилюйся, — відмахнувся Флінт. — Кассандра допоможе, у неї досвід.