Глава 15

Бланш і Маккенна сиділи в просторому кабінеті Оскара за масивним письмовим столом. Жінка розкладала перед невісткою зразки весільних запрошень і водночас звіряла з нею списки гостей.

— Ви впевнені, що пан Оскар не розсердиться? — з тривогою перепитала Бланш, кидаючи крадькома погляди на двері.

— Облиш, люба, — лагідно усміхнулася Маккенна. — Чоловік поїхав в офіс. Ітан приготував для вас весільний подарунок, йому потрібно було братове схвалення.

— Подарунок? — насторожено поцікавилася наречена.

Останнім часом поведінка Ітана ставала дедалі більш загадковою. Це було схоже на тишу перед бурею. У повітрі відчувалася дивна напруга, і Бланш не розуміла — це звичайні передвесільні хвилювання чи щось інше.

Маккенна схилилася ближче, як хранителька великої таємниці, й майже пошепки, прикривши рот долонею, зізналася:

— Наскільки мені відомо, він дарує вам із Флінтом весільну подорож на екзотичний острів.

Бланш засміялася, полегшено й трохи грайливо.
 — І ви, звісно, не знаєте, на який саме?

— Жодного поняття, — з удаваною невинністю знизала плечима жінка.

Вони обмінялися теплими усмішками.

Я так швидко прив’язалася до матері Флінта, — подумала Бланш, — полюбила її майже як рідну. Як же боляче буде прощатися.

Цю мить ніжності перервав дворецький.

— Міс Бланш, у вас відвідувачка, — злегка збентежено повідомив він. — У вітальні на вас чекає молода пані.

— І судячи з твого вигляду, я розумію, хто саме, — хитро прищурилася Бланш. Вона вже навчилася безпомилково читати вирази на обличчі цього чоловіка.

«Молода леді» могла бути лише Іанта.

— Дякую, Барт, — усміхнулася Маккенна. — Подруга? — запитала вона в нареченої.

— Так, — кивнула Бланш. — І, здається, вона принесла мені весільну сукню.

— Як цікаво! — очі Маккенни засяяли від цікавості. — Це та сама твоя подруга-дизайнерка, яка погодилася створити для тебе ексклюзивну сукню?

— Маю підозру, що вона зробила її ще до того, як ми з Флінтом оголосили про весілля, — з гордістю промовила дівчина.

Бланш майже вибігла з кабінету й увірвалася до вітальні — і завмерла. Іанта стояла біля вікна в легкій сукні небесно-блакитного кольору, що спадала майже до підлоги. Пшеничне волосся вільно розсипалося по плечах, обличчя сяяло природною красою без жодної косметики. Барт, який увійшов слідом із місіс Картрайт, не приховував захоплення.

— Ти сяєш, Іанто, — усміхнулася Бланш.

— Природна врода мене рятує, — жартівливо відповіла та й критично зміряла подругу поглядом. — А тобі не завадило б трішки попрацювати над собою.

— Мене й так усе влаштовує, — відмахнулася Бланш.

Вони кинулися одна до одної й обнялися.

— Я досі не можу повірити, що ти вже тут, — прошепотіла Бланш.

— Я завжди буду поруч, — відповіла Іанта.

— Кхм, — відкашлялася Маккенна, дивлячись на них із ніжністю. — Барт, принеси нам у бежеву вітальню чай із печивом. І нагадай чоловікам, що ми зайняті.

— Слухаюсь, мадам, — поклонився він і вийшов.

Іанта підійшла й обійняла Маккенну.

— Я двже рада вас бачити, місіс Картрайт.

Та розсміялася, витираючи сльози радості.

— Ви й уявити собі не можете, як я скучила за такими жіночими розмовами. У мене є лише одна подруга — Кристина Хаген, але зараз вона вся в передвиборчій кампанії свого чоловіка.

— Це легко виправити, — усміхнулася Бланш, намагаючись не видати щем у серці. — У вас скоро з’явиться донька.

— І я щиро цьому рада, — кивнула Маккенна.

За чверть години вони вже сиділи в особистій вітальні господині дому. Маккенна зручно вмостилася в кріслі з чашкою чаю, Іанта метушилася довкола Бланш, яка стояла на невеликому подіумі у весільній сукні кольору слонової кістки.

— Ти трохи набрала в об’ємах, — відзначила Іанта. — Корсет доведеться послабити, інакше задихнешся.

— Я не товста, — образилася Бланш.

— Навпаки, — втрутилася Маккенна. — Ти виглядаєш значно здоровішою й красивішою, ніж у той день, коли Флінт привів тебе додому.

— Я й не казала, що вона виглядає погано, — усміхнулася Іанта. — Просто раніше вона виснажувала себе роботою. Тепер же — зовсім інша справа.

— Я скучаю за своєю роботою, — зітхнула Бланш. Корсет боляче тиснув на ребра.

— Не дихай так глибоко, сама собі шкодиш, — буркнула Іанта, послаблюючи зав’язки. — Флінту зовсім не потрібна напівмертва наречена.

— Це весілля мене доконає, — пробурмотіла Бланш.

У двері постукали. Зазирнув Барт:

— Перепрошую, міс Бланш, я не підглядаю!

— Що трапилося? — суворо спитала Маккенна.

— До вас прийшла місіс Хаген, — пояснив він.