Глава 11

— Бланш, прокидайся, — голос пролунав зовсім поруч, теплий і водночас владний. Він ніби проникнув прямо в її сон, примусивши тіло здригнутися. — Сьогодні бал. Хіба ти не мала б готуватися з подругами?

— Мені треба поспати, — пробурмотіла вона, вперто відвертаючись на інший бік. Голос звучав якось надто бадьоро для такого ранку, а ще було відчуття, що він робить це навмисно, тільки щоб довести її до сказу.

— Я серйозно, ліниве створіння, — невдоволено видихнув він. — Вже надто пізно, щоб валятися у ліжку.

Вона затихла, роблячи вигляд, ніби не чує.

— Навіть я проспав довше, ніж звичайно, — несподівано визнав Флінт, і в його голосі вчувалася прихована втома. — Учора з Нейдом нарешті отримали дозвіл на бал у скляному саду. Потім ще півночі встановлювали обладнання. Єдине, що тішить у всьому цьому — зустріти людей, яких не купиш грошима.

Пауза. Тиша.

— Ну, гаразд, ти сама напросилася, — він хижо посміхнувся й рішуче попрямував до ванної.

Бланш тільки зітхнула, насолоджуючись повернутим спокоєм, та вже за хвилину солодкий сон урвався — її хтось грубо підняв на руки.

— Флінт! Відпусти мене! — обурено закричала вона, остаточно прокинувшись.

На його обличчі — жодної строгості, лише азарт, грайлива змова, як у хлопчиська, що задумав чергову шкоду.

— Запам’ятай, майбутня місіс Картрайт, — прошепотів він майже біля вуха, і голос був небезпечно-звабливий. — Я не люблю повторювати двічі.

Бланш аж здригнулася від нахабства.

Ніхто не буде мною командувати! Особливо цей самовпевнений Картрайт!

Двері у ванну розчинилися, і він, не вагаючись, заніс її прямо до великого джакузі. Їй вистачило одного погляду, щоб збагнути його план. Серце вдарилося об груди від люті.

— Тільки посмій! — майже проскреготіла вона. — Якщо зробиш це — ніколи не пробачу!

— Бланш, ти ще той противник, аби погрожувати мені, — самовдоволено кинув він, навіть не сповільнюючи крок. — Я ж намагався делікатно…

Вона кинула переляканий погляд на джакузі. А якщо він набрав крижаної води? Або, навпаки, окропу? У голові промайнули найгірші сценарії.

— …тепер доведеться по-моєму, — додав він і, не витримавши її чергового перебивання, рішуче нахилився.

Все сталося в одну мить: плавний рух — і вона вже у воді. Її обурений крик заглушили бризки, що мало не дістали його дорогих туфель.

Бланш вибухнула емоціями. З одного боку, вода була ідеальної температури — приємно тепла, як вона любила. З іншого — її розкішна піжама від Іанти зіпсована, а почуття приниження не давало дихати.

— От і все, Бланш, — він, на диво, всміхнувся тепло, зовсім не у своєму стилі. — Умивайся, клич подруг і вирушайте в салон. А я мушу бігти на зустріч.

— Картрайт, — вона повільно піднялася з джакузі. Вода стікала прозорими струмками, піжама перетворилася на напівпрозору оболонку, але це її зараз хвилювало найменше. Вона хотіла бодай раз залишити за собою останнє слово. — Картрайт, я цього тобі ніколи не прощу! Чуєш?

Флінт ледь не проковтнув язика, ковтаючи разом із ним бажання. Ще ніколи його тіло так гостро не відреагувало на жінку. Він відвів погляд, змусивши себе вишкіритися у звичній посмішці:

— Якщо будеш так довго спати, буду щоранку будити тебе цим способом.

Бланш від безсилля стиснула кулаки й навіть завищала, але він устиг зникнути з ванної раніше, ніж вона вибралася, щоб ударити його.

— Ненавиджу тебе, Картрайт! — крикнула вона йому вслід.

Двері зачинилися з глухим гуркотом, і тиша накрила кімнату. Бланш ще кілька секунд стояла, пригорнута до холодного дерева, намагаючись упіймати рівне дихання. Її пальці тремтіли, хоча вона не знала — від гніву чи від того дивного вогню, який залишився на губах після його дотику.

Він божевільний… і я теж.

Усі її логічні доводи, чому не можна дозволяти йому влазити в її життя, вмить розсипалися. Вона відчувала на собі його силу — не ту, що в руках чи у погляді, а щось інше, глибше. Влада, яку він мав над нею, була небезпечною і водночас привабливою.

Бланш піднесла руку до губ, ніби могла стерти слід його торкання, але натомість відчула, як щось усередині стискається від болісного бажання. Їй хотілося кинутися за ним, вдарити, накричати... і водночас — притягнути до себе й не відпускати.

— Ненавиджу тебе, Картрайт... — прошепотіла вона, сама не вірячи у власні слова.

Її голос зрадницьки зламався, і вона різко відвернулася, щоби не бачити у дзеркалі своє розпашіле обличчя. Ноги підкошувалися, у грудях було важко, а внизу живота залишалося відчуття солодкої тяжкості, яку неможливо було ігнорувати.

Вперше за довгий час Бланш відчула: вона більше не контролює себе. І саме це лякало найбільше.

Вона ще трохи посиділа на краю джакузі, прислухаючись до стукоту власного серця, і зрозуміла: треба вирватися з цього стану. Душ став її порятунком — гаряча вода змила залишки злості, огорнула тіло теплом і повернула контроль.

Бланш важко відштовхнулася від дверей і пішла до дзеркала. Власне відображення зустріло її зухвало-рожевими пасмами й очима, в яких ховалася буря. Вона провела долонею по щоках, намагаючись прибрати з них зрадницький рум’янець, і міцніше стягнула пояс халата.