Глава 9

Вечір у маєтку скінчився швидко. Попри втому, Бланш довго не могла заснути в кімнаті, яка зберігала сліди минулого. Вона лежала на широкому ліжку, вдивляючись у темряву, й відчувала, як у неї під ребрами клубочиться тривога.

Флінт поводився так, ніби тримає ситуацію в своїх руках: його батько змушений був визнати статус Бланш, Ітан демонстрував неочікуваний інтерес, а Маккенна відверто раділа появі в домі дівчини. Але сама Бланш знала: усе тільки починається.

Вранці вона ще не встигла як слід розкласти речі, коли Флінт безапеляційно оголосив:

— Завтра вилітаємо до Парижа.

Його тон був таким буденним, наче йшлося про коротку прогулянку, а не про переліт у іншу країну. Для нього — звична справа: ділові зустрічі, прийоми, вечори. Для неї — чергове випробування. Адже саме там мав відбутися благодійний вечір компанії FoxTails, куди запрошували друзів, акціонерів і давніх знайомих родини Хагенів та Картрайтів. І там вони офіційно мали оголосити про заручини.

Літак компанії чекав їх у приватному аеропорту. У салоні пахло запашною кавою, а щільно закриті штори відгороджували від зовнішнього світу. Флінт працював за ноутбуком, жодного разу не зронивши й слова про їхній особистий «договір». Для нього це була ще одна угода, яку треба показати світові. Лише зрідка його погляд ковзав у бік Бланш — упевнений, хижий, наче він наперед знав, як вона вчинить.

Бланш намагалася відволіктись, вдивляючись у хмари. Але слова, сказані напередодні — це наш новий етап — знову і знову болісно луною поверталися в її голову.

Коли літак торкнувся землі, серце шалено калатало. Париж зустрів їх шумом вулиць і блиском вітрин. Це місто вважалося столицею кохання. Іронія долі: саме сюди вона приїхала з чоловіком, до якого відчувала і ненависть, і небезпечне, палке притягання.

— Ласкаво просимо, ma chère, — промовив Флінт, допомагаючи їй вийти з авто перед фасадом розкішного готелю. Його усмішка була самовдоволеною, наче він володів не тільки цим містом, а й нею.

Мармурові сходи вели до вестибюлю з високими стелями та кришталевими люстрами. Консьєрж із професійною усмішкою вручив ключ від номера.

— Номер для молодят, — оголосив він урочисто. — Єдиний вільний.

Флінт прийняв ключ так, ніби саме цього й чекав.

— Ти спеціально це зробив? — прошепотіла вона.

— У готелі більше немає місць, — спокійно відповів він.

І вже за кілька хвилин Бланш стояла на порозі кімнати, де на неї чекала нова пастка.

— Ти спеціально це зробив! — різко кинула Бланш, щойно двері номера зачинилися за ними.

Флінт навіть не здригнувся. Він розслаблено простяг швейцарові купюру й підморгнув тому, ніби все відбувалося саме так, як він планував.

— У готелі більше немає вільних номерів, — нагадав він спокійно.

— Я не про це! — обурено відмахнулася вона. — А про твою «виставу» перед консьєржем і нашими друзями у холі.

— А що, це було надзвичайно переконливо, — відказав він, підіймаючи валізи. — Хочеш подякувати — залиш мені записку на подушці.

— Ха! Подушкою я скоріше задушу тебе, ніж напишу «дякую», — відрізала Бланш, крокуючи за ним.

— Номер для молодят? — молода жінка зупинилася посеред кімнати, зиркаючи на рожеві серця на шторах. — Картрайт, ти це серйозно?

Він поставив сумки посеред кімнати, але замість відповіді в його очах спалахнула іскра.

— Абсолютно, — спокійно відповів він, розстебнувши манжет сорочки. — Уяви, нам ще й знижку зробили: романтичний пакет.

— Романтичний? — у неї задрижали губи. — Та від самої думки про романтику з тобою мене…

— Нудить? — підказав він і нахилився так близько, що вона відчула запах його парфуму. — Не бреши собі, Термен.

Вона хотіла випалити у відповідь, але погляд мимоволі зупинився на його вустах.

— Ми скоро одружимося, — спокійно уточнив чоловік. — Це питання кількох місяців.

— У твоїх мріях, — вона з викликом схрестила руки на грудях. — Я вже не кажу, що ти мені огидний.

— Серйозно? — він нахилив голову, і його усмішка стала небезпечною. — То чому ж ти так завзято стежиш за моїми губами?

Її серце прискорило хід. Вона зрозуміла, що зайшла на небезпечну територію.

— Тому що вони завжди кривляться від самозакоханості. Справжня вада характеру. Флінт примружився:

— Та твій тон мені нашіптує зовсім інше.

— Мій тон каже: якщо ти ще раз натякнеш на щось подібне, я виставлю тебе за двері, — відрубала вона.

— Я не хочу ділити з тобою один номер, а тим паче — одне ліжко, — твердо заявила вона, відступаючи на крок.

— Не хочеш, але доведеться, — він говорив рівно, майже весело. — Париж переповнений гостями FoxTails. Якщо тільки ти не плануєш ночувати на підлозі в Кіану, поруч із його подружкою.

Її губи стиснулися. Визнати, що іншого виходу немає, було гірко.

— Я не витримаю поряд із тобою цілий тиждень, — прошепотіла вона з відчаєм. — Ти для мене — суцільна каторга.