Глава 8

Наступного ранку Флінт Картрайт з’явився в офісі раніше за всіх. Його день почався з купи документів, що стосувалися дослідження океанічного шельфу, де розташовувалися кілька великих островів компанії. Питання про можливі поклади корисних копалин турбувало багатьох акціонерів, але самого Флінта більше хвилювало інше — відчуття, що все це навалилося на нього занадто швидко.

— Так, Стівене, — пробурмотів він, гортаючи папки з новими проєктами. — Жодного разу не пошкодував, що попросив батька влаштувати тебе дослідником. Це був мій власний проєкт, а тепер я керую всією корпорацією.

У розгорнутому вікні великого монітора на нього дивився його давній друг і колега — Стівен Мунвуд. Хоч на вигляд він здавався крихким — худорлява постать, світле волосся середньої довжини, бліда шкіра й майже прозорі фіалкові очі, — але це був чоловік із величезним ентузіазмом і відданістю океану. Справжній альбінос, він мав у собі щось ефемерне, немов створене морською піною, але при цьому говорив упевнено й різко.

— І хто ж тоді подбає про наш проєкт? — роздратовано запитав він, злегка нахилившись уперед. — Ті товстосуми приїхали на острів тільки грітися на сонечку. Я, схоже, єдиний, кого цікавить безпека досліджень не лише для компанії, а й для океанічних мешканців.

Флінт уважно подивився на нього й упевнено посміхнувся:

— Ось і чудово, Мунвуде. Ти й станеш керівником проєкту.

Стівен здивовано кліпнув.

— І ти так швидко прийняв рішення? Ти ж завжди усе зважував.

— А що тут думати? — легковажно відмахнувся Флінт. — Я довіряю тобі. Ти відповідальний, знаєш більше за будь-кого, а ще любиш воду, тож упораєшся краще за всіх.

— Але ж я не впевнений, що зможу розібратися у фінансах, — нерішуче мовив Стівен.

— І не потрібно. Для цього є наші фінансові генії, — глузливо скривився Флінт.

Він відкинув останню папку й потер шию. Кожен із цих проєктів виглядав самогубством. Невже його співробітники справді вважали, що він гірший за батька й не бачить їхніх хитрощів? Дурість. Він п’ять років керував лондонською філією й зробив її прибутковішою за головний офіс. Навіть його старший брат визнавав це — хай і мовчки.

Флінт зітхнув і раптом запитав:

— Скажи, ти одружився?

— Я весь у роботі, — різко відповів Мунвуд, і в його очах майнула тінь болю. — Ти ж знаєш, після тієї історії… я не можу без болю дивитися на закохані пари. Завжди здається, що жінка просто розсміється й зникне.

Флінт згадав, як у коледжі наречена Стівена, Карін Гаґен, покинула його в найщасливіший момент життя. Відтоді рана в серці друга не загоїлася.

— Не думай так, — сказав він м’якше. — Свою жінку ти ще знайдеш. А от я вже знайшов наречену.

Стівен підняв на нього очі.

— Наречену? Ти одружуєшся?

— Так. І запрошую тебе на вечірку, де ми оголосимо про весілля. За тобою прилетить вертоліт — дізнаєшся подробиці у Монті.

— Ти про благодійний вечір FoxTails? — уточнив Мунвуд. — Тепер там усім заправляє Нейд?

— Саме так. І, здається, цього разу він справді зробить щось вартісне, — усміхнувся Флінт.

— А хто твоя наречена? — нарешті запитав Стівен.

— Бланш Термен, — без вагань відповів Флінт.

— Невже наша скромниця? — здивувався той. — Вона ж у коледжі була по вуха в тебе закохана. Невже це любов?

— Любов’ю тут і не пахне, — холодно відказав Флінт. — Це розрахунок.

Друзі обмінялися ще кількома словами, перш ніж двері офісу прочинилися й увійшов Монті.

— Бос, свіжі новини, — сказав він рівним, тихим голосом.

Флінт підвівся.

— Стівене, перепрошую, не можу зараз. Побачимося на банкеті.

Він вимкнув відеодзвінок і жестом запросив Монті сісти.

— Вона погодилася? — запитав він.

— Авжеж, — задоволено кивнув Монті. — Вже сьогодні можна виселяти.

— Чудово, — усміхнувся Флінт, склавши пальці в замок. — Підготуй вантажівку. Але так, щоб моя наречена нічого не запідозрила.

— Ви мене ображаєте, шефе. Усе буде бездоганно. До речі, вам телефонував Нейд. Хелена згадувала щось про фотосесію для календаря FoxTails.

— Добре, передзвоню, коли буду в Бланш, — відповів він.

Коли Монті вийшов, Флінт ще трохи попрацював із документами, віддав розпорядження Кассандрі підготувати призначення Мунвуда керівником проєкту, а тоді відкинувся на спинку крісла.

Його телефон заграв знайомою мелодією. Він навіть не подивився на екран — одразу зрозумів, хто телефонує.

— Так, Бланш, слухаю, — промовив він серйозним тоном.

— Флінт, у мене катастрофа, — безсило озвалася вона. — Мене виселяють.

Він притиснув слухавку до вуха й ледь помітно посміхнувся. Саме на це він і розраховував.

❧

Бланш стояла посеред кімнати, стискаючи телефон у руці так, ніби від цього залежало її життя.