Глава 5

У кімнаті стояла така тиша, що Бланш здавалося — чути, як у грудях калатає серце. Слова Флінта ще висіли в повітрі: «Я хочу, щоб ти вийшла за мене заміж». Вони обпікали вуха, змушуючи серце битися так сильно, що вона боялася — воно зараз вискочить із грудей. Вона намагалася зберігати зовнішній спокій, але кожен нерв напружився, чекаючи, що він скаже далі.

Його голос був упевнений, навіть спокійний — ніби він говорив про звичайну бізнесову угоду, а не про власне життя чи почуття. Та коли він нахилився ближче, Бланш помітила, як ледь здригнулася жилка біля скроні. Це була не випадковість — він теж напружувався, хоч і старанно ховав це під маскою. Але в його темних очах, коли він дивився на неї, було щось таке, що вибивало землю з-під ніг. Чи то рішучість, чи то вогонь, чи, може, добре замаскований відчай.

Бланш слухала уважно, не перебиваючи. Вона бачила, як він злегка стискає кулак на коліні, коли згадує про розмову з батьком. Вона ловила його нервову усмішку, яка спалахувала й одразу гасла. Він міг би не говорити про умови угоди — усе це вже було зрозуміло з його тону: у нього немає вибору. А тепер він хоче зробити так, щоб і в неї його не залишилося.

Коли він закінчив, у кімнаті знову повисла тиша. Бланш відвернула голову, намагаючись сховати власний хаос.

Невже я знову стою перед тією ж прірвою, що й колись?

Перед очима вставали картини минулого: як вона не могла заснути ночами, чекаючи на його дзвінок; як потім прокидалася від новини, що він поїхав з країни — без пояснень, без прощання. Тоді її світ розвалився, і тільки медицина врятувала її від безодні. А тепер він повернувся, упевнений у собі, наче все можна почати з чистого аркуша.

— Ти… серйозно? — її голос прозвучав тихо, але з ноткою холодного сарказму.

Флінт кивнув. Його обличчя залишалося стриманим, навіть надто серйозним для людини, яка щойно зробила таку пропозицію.

— Ти для мене найкращий варіант, — сказав він, нахилившись трохи вперед. — Ми знайомі змалку, я тобі довіряю. З тобою я можу бути впевнений, що все піде правильно.

На мить у його темних очах промайнуло щось інше — втома чи навіть страх. Наче він боявся не її відмови, а власної поразки. Та вже за секунду ця тінь зникла, поступившись холодній рішучості.

Варіант. Це слово вдарило Бланш по серцю болючіше, ніж будь-яка відмова. Вона — не жінка, яку кохають. Вона — розрахунок. Зручне рішення для його проблем.

— І на який термін ти хочеш собі «дружину»? — її голос зірвався, але вона зуміла опанувати себе.

Флінт витримав паузу, вдивляючись їй прямо в обличчя. На нього дивилася зовсім інша Бланш — та, яку він залишив колись без пояснень.

— Рік, два, не більше. Потім усе вляжеться, ми тихо розлучимось.

Голос його звучав твердо, але пальці, що лежали на коліні, мимоволі зімкнулися в кулак. Це видавало нерви, які він намагався заглушити.

Бланш гірко посміхнулася. Усередині неї боролися дві жінки: та, яка колись обожнювала його й ладна була піти за ним хоч на край світу, і та, яка навчилася жити самостійно, лікувати чужі серця, коли її власне залишалося розтоптаним.

— А моя плата? — холодно уточнила вона. — Гроші після розлучення? Флінт не відвів погляду.

— Так. А під час шлюбу я забезпечу всі витрати. Подарунки, прикраси — твої. Після розлучення отримаєш солідну суму.

Він говорив відверто, ніби хотів одразу зняти всі ілюзії. Але від цього його слова здавалися ще жорстокішими. І тільки в ту секунду, коли він замовк, Бланш вловила у його подиху ледь помітний збій — наче в глибині він чекав на відмову більше, ніж будь-коли.

Розрахунок, один суцільний розрахунок. Жодної ніжності, жодного «я сумував за тобою», жодного «я більше не хочу тебе втратити».

Її пальці судомно стиснули край сукні. Хотілося крикнути йому в обличчя, що вона не продається, що її серце не можна виміряти грошима. Але глибоко всередині, там, де досі жили біль і невиплакані сльози, щось небезпечно колихнулося. Ці гроші могли б врятувати клініку Тазії. Вони могли б стати шансом для пацієнтів, яких вона бачила щодня.

— А працювати я зможу? — вона кинула питання майже механічно, але серце калатало, чекаючи відповіді.

— Так, після медового місяця. Але підготовка до весілля потребує твого часу, — пояснив Флінт упевнено, ніби він усе вже вирішив.

Перед нею стояв вибір: погодитися й ризикнути знову опинитися в його тенетах, чи відмовитися й залишитися в тиші власної квартири з пачкою книжок і роботою.

Але що, якщо він знову зламає моє серце?

— У мене є одна умова, — несподівано для себе самої сказала вона. Слова злетіли з губ, перш ніж мозок устиг їх обміркувати.

Флінт майже непомітно зітхнув із полегшенням. Він вже сприйняв це як згоду.

— Яка? — нахилився трохи ближче.

— У нас не буде близькості, — сказала вона твердо. — Ніякого сексу. До весілля — і після медового місяця ти не маєш права на інших жінок. Інакше — все закінчиться.

Він на мить застиг, а тоді коротко розсміявся. Не зневажливо — упевнено.

— Ти ж знаєш, Бланш… — його пальці ковзнули по її руці, торкаючись легко, але нахабно. — Ти не витримаєш довго. Але я клянусь. Нікого, крім тебе.