Глава 1

Бланш увірвалася до квартири в останню мить — і за нею відразу ж грюкнули двері, відгородивши її від шаленої грози. Дощ сипав стіною, змиваючи вечірні вогні міста. Вона сперлася спиною об двері, повільно зняла з плеча сумку й прикрила очі. День висмоктав із неї всі сили.

Він почався нескінченними консультаціями, а закінчився випадком, який ще довго стояв перед очима: маленький хлопчик із важкою пневмонією. Він хрипів, ледве дихав, а бліда, схлипуюча мати стискала їй руки, ніби благала втримати життя своєї дитини. Бланш довелося кілька годин боротися за цей крихітний подих — аналізи, рентген, консультації, призначення, узгодження зі стаціонаром. І коли дитину нарешті вдалося стабілізувати, вона відчула таке виснаження, ніби сама провела бій на межі. Тепер її зустрічала тиша.

Квартира завжди була віддзеркаленням їхніх із подругою характерів. Половина Іанти — вибух фарб: яскраві подушки, картини, керамічні фігурки, клапті тканини, які вона привозила з подорожей. У її кімнаті панував творчий хаос: ескізи на столі, банки з фарбами, олівці у вазах замість квітів. Бланш часто сміялася, що тільки Іанта здатна перетворити житло на майстерню художниці та салон моди одночасно.

Її ж власний простір був іншим: стримані відтінки, акуратні книги, чисті лінії. Усе просто й практично. Вона ніколи не заважала подрузі прикрашати квартиру, навіть любила той безлад, бо саме він додавав дому життя. Тепер же вся ця строкатість виглядала тьмяно. Без Іанти квартира перетворилася на порожню сцену після вистави.

Бланш відчинила холодильник, дістала пачку вишневого морозива, взяла ложку й рушила у вітальню. Вона сіла на диван, підібгавши ноги під себе, і клацнула пультом. Екран засвітився, наповнюючи кімнату штучним світлом.

Погляд ковзнув на полицю, де стояла рамка з фотографією: вона, Іанта і Роккі. Її перші й останні серйозні стосунки після Флінта.

З Роккі їй було добре… по-своєму. Він умів смішити, вигадував несподівані розваги: катання на велосипедах уночі, піца прямо на підлозі кухні, суперечки про дурниці. З ним було зручно, навіть весело. Але чогось завжди бракувало — того хвилювання, тієї шаленої іскри, яку вона відчувала з Флінтом у юності.

Вона пригадала один із тих вечорів, коли вони з Роккі вирушили на невелику подорож до озера. Ніч, зоряне небо, дешевий плед і термос із кавою. Він розповідав безкінечні жарти, намагаючись розсмішити її, і щоразу дивився з гордістю, коли їй нарешті виривався сміх. Тоді вона відчувала себе легко й вільно, ніби життя може бути простим.

Або інший момент: вони сперечалися через дурницю — який актор кращий у фільмі, що щойно переглянули. Роккі навмисно дражнив її, перебільшував свої аргументи, а потім підкинув у повітря подушку з дивана й закричав:

— Ось доказ! — і вони обидва розсміялися так, що сусіди стукали у стіну.

Так, із ним було весело. Було відчуття, що вона не одна. Але в цих спогадах завжди бракувало чогось важливого. Її серце билося рівно, без прискорень, які вона знала в юності поруч із Флінтом. Роккі дарував затишок, та не дарував того солодкого хвилювання, від якого тремтіли пальці й плуталися думки.

Їхні стосунки закінчилися самі собою. Вони не сварилися, не з’ясовували стосунки. Просто одного дня Бланш зрозуміла, що більше не може обманювати ні себе, ні його. Вона не кохала Роккі. І він, здається, усе розумів. Вони розійшлися тихо, майже дружньо. І знову вона залишилася сама.

Останнім часом вечори проходили саме так: телевізор, морозиво й думки, що кружляли колами. Іноді вона бралася за товсті медичні підручники, які позичала в наставниці Тазії Кінґ, але сьогодні навіть на це не було сили.

— Приношу щастя всім, окрім себе, — пробурмотіла Бланш, відчуваючи холодну солодкість на язиці.

Екран перемкнувся на новини. У студії ведуча впевнено читала з аркуша:

— Молодший син відомого бізнесмена Оскара Картрайта — Флінт Картрайт — після тривалої відсутності повернувся в місто й приймає керівництво сімейною корпорацією. На пресконференції він також заявив, що планує найближчим часом одружитися.

— Що?! — вигукнула Бланш.

Коробка морозива вислизнула з рук і впала на килим.

Вона застигла, вдивляючись у телевізор. Серце билося так сильно, що здавалося, його чує вся квартира. Ні, її не дивувала його посада — він завжди був амбітним. Але те, що він повернувся…

— І ще й дружину шукає, — пробурмотіла вона. — Чудово. Просто чудово.

Вона відчула, як хвиля паніки стискає груди. Ну все. Моє спокійне життя закінчилося. Тепер головне — уникати місць, де він може з’явитися. Бо якщо ми зустрінемося… я не витримаю.

Він одного разу вже зруйнував її серце. І вдруге вона цього не дозволить.

Бланш підвелася, пішла на кухню по ганчірку й почала витирати пляму. Рухи були механічними, але перед очима оживали картини минулого.

Коледж. Вона тоді жила мріями й закоханістю. Флінт був для неї втіленням харизми — його впевнений крок, іронічна усмішка, темні очі, що бачили більше, ніж хотіли показати. І запах — легкий, змішаний із м’ятою та деревним ароматом його парфуму. Вона й досі пам’ятала, як серце зупинялося, коли він нахилявся над нею.

Він ніколи не казав кохаю. Йому вистачало жестів: обіймів, поцілунків, несподіваних дотиків у коридорі. Їй теж цього вистачало. Його рука на її талії, його сміх біля вуха.