10-а

Наступний ранок нічим не відрізнявся від попередніх, та все ж був іншим. Можливо тому, що Магда вже не почувала себе в деяких речах настільки впевненою, як раніше. А Магда таке не любила.

Природа ніби це теж відчула. Сьогодні було похмуро, ніби ранок сам сумнівався, чи варто йому починатися. Небо низько нависло над будинками важкими сірими хмарами, і світло крізь них просочується бліде, розмите, без звичної літньої щедрості. Повітря ще було густе від вологи після нічного дощу, який почався вже після того, як Магда заснула. Тож здавалося, що земля ще не прокинулася остаточно, а лише тривожно ворушилася крізь сон легеньким вітерцем.

Садок аж ніби потемнів від сирості, а з листя дерев зрідка падали великі краплі — важкі, холодні, мов запізнілі сльози ночі. Обійнявши себе за плечі, Магда пройшла стежиною до хвіртки та визирнула на дорогу. Калюжі ніби затягнуло тонкою тремтливою плівкою, у якій відбивалося сіре, невдоволене небо.

Десь далеко озвався півень, але навіть його голос лунав не зухвало, як у сонячні ранки, а глухо й самотньо, ніби він теж відчував цю дивну втому, що розлилася навколо.

Навіть звуки сьогодні були інші. Вони не розліталися легко, а тонули у сирому повітрі. Проте навіть серед цієї похмурої ранкової тиші було щось дивно гарне — не яскраве, не радісне, а глибоке, як сумна музика, яку зазвичай слухають на самоті. Щось таке, від чого серце починало стукотіти повільніше, якось уважніше, ніби згадуючи те, про що давно не наважувалося міркувати.

Нічна розмова з матір’ю Магду трохи заспокоїла, та все ж багато питань, які турбували її все сильніше, залишалися у підвішеному стані. Тепер вона вже не була настільки впевнена, що знати про все — це на добро. Зараз Магді здавалося, що їй було б простіше, якби Яків не зізнався, що розлучається.

Однак тепер є те, що є, і сповідь Якова ніяким чином не мусить впливати на її звичне життя. З якого дива?

Магда надто довго жила самостійно і не залежала від чоловіків, щоб ось так одразу чекати від одного з них якихось привілеїв, або ж особливих почуттів, чи ще чогось такого, про що вона могла лише здогадуватися, бо ніколи не була заміжня. Щодо стосунків, то її побачення з Гаврилом носили суто інтимний характер. Фактично, це було єдине, що їх поєднувало. Тож чи можна було назвати їх справжніми, Магда не знала і намагалась про це не замислюватися. Їй і так було добре.

Тоді навіщо щось змінювати?

Повернувшись в дім, Магда перш за все влаштувалася на веранді, щоб спокійно насолодитися вранішньою кавою — і дочекатися моменту, коли Яків пройде повз їхню хвіртку. Спостерігаючи за ним крізь вікно, вона бачила, як чоловік зазирнув у їхній двір, і це її потішило — навіть попри рішучі думки не звертати на таке увагу. Це було трохи по-дитячому — спостерігати за Яковом з-за фіранки, але ж про це ніхто не дізнається.

Трохи пізніше сонна і трохи скуйовджена Поліна вийшла з дому, щоб йти до лікарні, але раптом повернулася до веранди й поцікавилася, чи не варто їй якось змінити імідж, щоб виглядати дорослішою. Магда аж розсердилася — на Якова, на себе і на ситуацію. Навряд чи її донька так старалася заради Данила.

Вона не знала, як на таке відповісти Поліні, і тому лише буркнула:

— Роби, як хочеш.

Магда не мала жодних сумнівів — що б вона зараз не порадила, донька чинитиме лише так, як їй в якийсь момент заманеться, або ж взагалі зробить навпаки. Магда знала це дуже добре, бо й сама таким грішила, особливо в молодості.

Щойно Поліна зачинила хвіртку, Магда вийшла у двір і зателефонувала Гаврилові. Вона вирішила, що жоден Яків не зможе завадити її сталим та перевіреним роками планам. А сьогодні у неї за планом була зустріч з коханцем.

— Добрий ранок, — відгукнувся Гаврило після першого ж гудка, наче чекав.

— Привіт, — мимоволі всміхнулася Магда. В слухавці було чутно голоси. — Ти вже в дорозі?

— Зараз заходжу до лікарні. А ти що поробляєш? Все гаразд?

— Так, звісно, — видала Магда, хоча істиною це назвати було складно. Принаймні, спокійно вона себе не відчувала. — Сьогодні ввечері хочу зустрітися. Чи у тебе є інші плани?

— Жодних інших планів. Тільки ти.

Оце чоловік! Хіба можна від такого відмовитися?

— Тоді до вечора.

— Так. Вдалого дня!

— Навзаєм.

Магда поклала телефон в кишеню, розвернулася і натрапила на уважний погляд Юлії Бориско.

— Плануєш цього вечора зустрітися з Гаврилом? — поцікавилася її здогадлива матуся. Всупереч довіреним стосункам, вони вкрай рідко обговорювали цю тему. Зазвичай Юлія Бориско дуже делікатно її обминала. Це було вперше, коли мама поцікавилася ось так прямо.

— Так. А що? — навіть Магда відчула виклик у своєму голосі, тож попри її уважну матусю це точно не пройшло.

— Не хочеш зробити паузу, подумати?

— Про що? — поцікавилася Магда скептично. — Про що подумати? Я вже не в тому віці, щоб чекати на казку. До того ж якщо на світі й існує мій власний принц, то це точно Гаврило, а не… дехто інший.

Юлія Бориско підійняла брови та зауважила:

— Роби, як хочеш.