Глава 10

Слова Якова так сильно вразили Магду, що вона ніяк не могла вигадати, що сказати, а доречне в таких випадках «Мені шкода», буквально застрягали в її горлі. Бо це була б брехня.

Натомість їй хотілося поцікавитися, чому вони розлучаються, що в їхньому житті не так, але Магда не наважилася лізти Якову в душу. Це був їхній з Роксоланою шлюб, їхні стосунки та тільки їхні проблеми, до яких Магда не мала жодного відношення. Тож якщо Яків захоче чимось з нею поділитися, вона його вислухає. Але тільки в цьому випадку.

Після несподіваного зізнання Яків мовчки постояв ще декілька секунд, ніби чекав від Магди бодай якоїсь реакції, а потім попрощався і рушив до своєї оселі. Магда ж в якомусь дивному заціпенінні провела його поглядом і теж попрямувала в дім.

Десь за п’ятнадцять хвилин додому прийшла Поліна. Добре, що не раніше, бо застала їх з Яковом за розмовою. Магда звернула увагу, що її донька дивно мовчазна та замислена, однак і Поліну ні про що не розпитувала. В Магди ніби раптом сіла батарейка, завдяки якій вона рухалася, розмовляла, відчувала, тож вона ще одягненою прилягла на диван. Юлія Бориско вже пішла відпочивати, тож Магда гадала, що полежить трішки в темряві та тиші, а потім піде до своєї кімнати. Проте несподівано заснула. 

Прокинулась вона серед ночі й не одразу зрозуміла, що робить на дивані у вітальні о цій порі, і лише за хвилину чи дві пригадала, що її так вразило.

Яків розлучається з Роксоланою.

Магда підвелася, поправила покривало, сходила до кухні по воду, вийшла у двір і сіла на ґанку зі склянкою в руках.

Її оточувала ніч, яка буває тільки влітку в невеличких містах та селах — з непроглядною темрявою та безмежною тишею. Сьогодні ще й місяць сховався за хмарами. Магді навіть не було за що зачепитися поглядом, слухом, думкою, щоб тільки не міркувати про те, що вона зовсім не жалкує, що сімейне життя Якова не склалося, хоча й тривало чимало років.

За людськими законами вона б мала виявити співчуття, смуток, хоча б стриману жіночу солідарність — усе те правильне й доросле, що люди зазвичай відчувають у таких ситуаціях. Але замість цього десь дуже глибоко, там, де людина зазвичай ховає найнебезпечніші бажання, ворухнулося геть інше. Протилежне.

Ось така вона егоїстка!

Їй мало б бути соромно, бо відчувати таке — жорстоко. Роксолана не завинила в тому, що Яків вибрав її, а не Магду. До того ж Роксолана серйозно настраждалася, намагаючись народити чоловіку дитину. Щось же тримало цих двох разом так довго, і мабуть, не тільки бажання стати батьками. Тож цей шлюб не був випадковим.

Магда заплющила очі, але це не примусило зникнути її думки, бо від себе не сховаєшся. Попри намагання міркувати логічно, по-дорослому, всередині неї вже виникло дивне тремтіння від самої лише думки, що між нею та Яковом скоро зникне та стіна, яку Магда роками змушувала себе поважати.

Понад двадцять років вона вчилася жити так, ніби їхня з Яковом історія завершена. Навчилася бути сильною, розумною, стриманою і не озиратися на минуле довше, ніж варто. Врешті-решт Магда опанувала науку прокидатися без нього у своїх думках — навіть якщо іноді й промовляла уві сні його ім’я.

І ось тепер, серед цієї мовчазної ночі, її власне серце безжально руйнувало все, що вона так довго й ретельно будувала, а Магда навіть боялася дати цьому почуттю назву.

Але ж як бути з усім тим, що вона пережила? А з Гаврилом?

Про що вона взагалі міркує! Яків ще одружений, і поки що невідомо, чи дійде ця справа з розлученням до логічного кінця. Ба більше — невідомо, як сам Яків ставиться до неї, Магди, до своєї все ще дружини Роксолани та до самого розлучення. Вона ж нічого про нього теперішнього не знає! Та й про колишнього, як виявилося, небагато.

— Це неправильно — думати про все це. Особливо ось так, — пробурмотіла Магда й похитала головою. — Треба негайно припинити. Наші з ним стосунки — вже історія.

— Не спиться?

Біля Магди влаштувалася її матуся, обійняла за плечі.

— Не спиться. З вечора ніби заснула, але потім прокинулася і… — Магда поклала голову їй на плече. — Мамо, чому життя таке складне?

— Гадаю… — Юлія Бориско зітхнула. — Все залежить від того, як до нього ставитися. До свого життя. Якщо серйозно, тоді — так, складне. Якщо безтурботно, не замислюючись про наслідки, тоді… Тоді люди не ставлять перед собою та іншими такі запитання.

— Згодна.

Вони трохи помовчали, а потім Юлія Бориско обережно поцікавилася:

— Щось трапилося?

Магда вирішила не ходити околяса.

— Яків розлучається зі своєю Роксоланою.

— Його дружину звуть Роксоланою? Ти з нею знайома? Зачекай… Це не та Роксолана з університету, що набивалася до тебе в подружки?

— Невже запам’ятала? — Магда взяла маму за руку. — Ти все про мене пам’ятаєш.

— А як інакше? Ти теж пам’ятатимеш про Поліну все-все.

Мама приклала вільну руку до її щоки, і Магда заплющила очі. Як же добре!

Однак потім, хоча й неохоче, але відповіла:

— Так, це її Яків взяв за дружину. Вона тоді завагітніла і… Сама розумієш.