Глава 8

Магда

Ближче до вечора вона влаштувалася у садку на гойдалці, щоб трохи поміркувати на самоті.

Навколо розташовувалися старі фруктові дерева, які їхня дружна сімейка ніяк не наважувалися поміняти на молодші. Адже колись, у щасливі давні часи, вони садили їх усі разом — мама вирішувала, що і де розмістити, батько копав ями та носив воду, а потім Магда разом з мамою тримала молоденькі стовбури, поки Микола Бориско загортав їх землею.

Як же тоді вони гарно жили! Дружно!

Навіщо її батько усе зіпсував, Магда й досі не розуміла, адже він ніколи більше не виглядав ані щасливим, ані задоволеним. А ще Магда підозрювала, що її матуся досі його кохає, бо так більше і не вийшла заміж. Хоча до неї сваталися — і колеги, і директор школи, і головний агроном з місцевої агрофірми, та навіть сам власник цієї агрофірми. Приїхав на представницького класу автівці у костюмі та з величезним букетом троянд — ніби Юлія Бориско їх ніколи не бачила. У них їх цілий сад. Вони щороку садили декілька нових кущів.

Але мама усім відмовила — чемно, з ввічливою посмішкою, але на відріз.

Розлучення батьків так сильно вплинуло на Магду, що вона тривалий час взагалі на чоловіків не дивилася. Але потім на горизонті з’явився Яків, і все — вона закохалася. Щоправда, без взаємності. Ні, був короткий час, усього декілька днів, коли Магда думала, що між ними можливе щось серйозне, що заради неї Яків готовий змінитися.

Але потім, коли його вчергове понесло в гори, до неї в гуртожиток прибігла Роксолана, наче вони — найкращі подружки, а це було не так, й радісно повідомила, що завагітніла від нього, і тепер вони планують весілля. Що давно так вирішили — щойно Роксолана завагітніє, так вони одразу в РАЦС.

Для Магди це було справжнє потрясіння. Вона дивилася на тест з двома смужками, який їй під ніс підсунула Роксолана, перш ніж показати Якову, і ніяк не могла повірити, що парубок, якого вона покохала, міг бути настільки безвідповідальним. Як можна планувати весілля з однією дівчиною, спати з нею, а паралельно вступити у стосунки з іншою? Це могло означати лише одне — Магда була для нього випадком, поривом, можливо навіть помилкою. Яка ж вона тоді була наївна!

Тож Магда того ж дня відмовилася від інтернатури при університетській клініці, яку їй запропонували, бо вона гарно навчалася, зібрала речі, заблокувала номери Якова й Роксолани та поїхала додому. Тоді їй було так погано, так боляче, що єдиною людиною, яку Магда не просто хотіла, а могла бачити, була її мама.

У Магди була справжня депресія. Вона не виходила з дому і щось їла тільки тому, що вперта матуся буквально не відходила від неї, поки Магда не запхає в себе бодай три ложки чогось їстівного. Вона схудла так, що попри завантаженість навіть батько приходив до них додому мало не щодня, щоб хоч якось розважити доньку. Але батьки так і не дізналися, через кого їхня донька так страждала. Магда жодного слова не сказала про Якова. Хоча, як тепер виявилося, кликала його уві сні. Добре, що батьки не привезли до неї психіатра, бо тоді б точно не обійшлося без важких ліків.

Скільки б іще це все тривало, невідомо, але за півтора місця Магда раптом запідозрила, що вагітна. У той час ані вона, ані Юлія Бориско не звертали увагу на її жіночий цикл, але одного ранку, коли з кухні долинув аромат чогось смаженого, Магду знудило, і вона заледве встигла добігти до вбиральні. Раніше з нею ніколи такого не було. Того дня Магда мало не вперше за довгий час самостійно вийшла з дому, щоб піти до аптеки по тест.

Відтоді Магда ніби ожила, бо у неї з’явився стимул жити. Можливо, саме Поліна її й врятувала.

— Мам, чому ти не сказала, що ви знайомі? — пролунало майже поруч, і Магда повернула голову в бік стежки. До гойдалки рішуче прямувала її донька, і виглядала вона дуже сердитою.