6-а

— Як не морочиш? Морочиш. Безсоромно та цинічно, — різко видала Ніна, і при цьому виглядала сердитою та водночас задоволеною собою.

Колись вона була першою красунею в їхньому класі. Самовпевненою і трохи вередливою, але зовсім не злою. Магда та Ніна ніколи не приятелювали, бо для цього обидві були надто самодостатніми. Проте вони й не сварилися, і капості одна одній не робили, бо вважали їх негідними себе.

Коли ж в особистому житті Ніни відбулися усі ті неприємності, Магда щиро їй поспівчувала, бо таких проблем жодній жінці не побажаєш. Однак, коли Ніна довідалася, що Магда почала бачитися з її колишнім чоловіком, її ніби бджола вжалила. Кожна їхня зустріч тепер перетворювалася на протистояння, а кожна розмова — мало не на сварку.

Та сьогодні у Магди не залишилося сил ще й на Ніну. Вона вже хотіла розвернутися та піти геть, щоб не вислуховувати усе це. До того ж міжнародний хірургічний журнал, по який Магда прийшла, бо він прийшов відправленням, можна забрати й завтра. Однак отруйні слова Ніни все ж її зачепили.

— Безсоромно та цинічно? Це ж кому? — поцікавилася вона зовні спокійно, принаймні поки що, бо всередині у Магди вже почало клекотати.

— Це ти мене запитуєш? — Ніна примружилася і наче виплюнула: — Вже й не пам’ятаєш, з ким спиш?

Виходить, що вона не помилилася, і зауваження Ніни не мало жодного стосунку до хірургічного відділення.

— А до чого тут Гаврило? — Магда не любила ходити манівцями. — Він що, тобі поскаржився?

— Гаврило? Ти знущаєшся?! — Ніна випрямила спину. — Він — найшляхетніша у світі людина, яка ні про кого жодного поганого слова не сказала!

Магда тільки головою похитала.

— Хіба ж я сперечаюся?

— Одне твоє припущення, що Гаврило міг комусь поскаржитися, вже неприпустиме!

На обличчі Ніни були настільки щирі емоції, що Магда навіть сердитися на неї перестала, бо теж вважала Гаврила практично ідеальним чоловіком.

— Слухай, ти що… — Магда не одразу наважилася це вимовити. — … його кохаєш?

Ніна аж заклякла. Однак тривало заціпеніння недовго.

— Чого це раптом? — Вона склала руки на грудях. — Немає мені чого робити! Ми — розлучені, забула? Минула ціла купа років, як живемо окремо. Якого дідька я взагалі з тобою розмовляю?!

Ніна підвелася і навіть розвернулася спиною, щоб кудись піти, але Магда, яку абсолютно не обманули усі ці репліки, зупинила її своїм запитанням:

— Тоді чому ти не повернулася додому, коли Гаврило тебе кликав? Він же пропонував. Я це точно знаю.

Ніна повільно розвернулася в її бік і процідила крізь зуби:

— А це не твоя справа, ясно? Не тобі мене засуджувати.

— Ніно, я ніколи тебе не засуджувала, — з жалем в голосі промовила Магда.

— Не бреши. Тут усі мене засуджували. Та й зараз мало що змінилося.

— Але не я. Наші діти дружать. Чи ти забула?

— То ти дорікаєш мені ще й тим, що я не знаю, чим та ким живе мій син?! — взялася за боки Ніна.

Магда аж очі закотила. Ну що за день? Тобто, ну що за два дні?

— Я тобі не дорікала і дорікати не збираюся. Живи, як хочеш. Мені немає до цього жодного діла.

Магда повернулася до розлюченої жінки спиною та попрямувала до виходу.

— Тільки спробуй його скривдити! Я тебе будь-де дістану! — крикнула їй вслід Ніна. Однак Магда навіть не стала допитуватися, кого вона мала на увазі — сина чи колишнього чоловіка. Вона просто вийшла на вулицю і з полегшенням вдихнула гарячого повітря. Попри спеку, після розмови з Ніною Магді негайно захотілося зігрітися…