5-б

Яків

Він не планував про це запитувати. Хотів поговорити про відділення, колег, навантаження.  Зрештою — про це містечко, бо тут все зовсім не так, як там, де він звик мешкати та працювати. Та коли Магда заговорила з ним у доволі категоричній манері, яка була властива їй ще у студентські роки та чомусь завжди викликала в Якові бажання підкорити цю норовливу красуню, примусити її дивитися на нього ніжно та закохано, він поцікавився тим, що вже другий день вперто крутилося в його голові.

Якову здавалося, що він про це давно забув. Принаймні, викинув з голови. Виходить, що ні.

І тепер Яків з несподіваним задоволенням спостерігав, як здивовано злетіли догори брови Магди, а у виразних, мінливих очах замиготіла розгубленість. Здається, вона не повірила, що Яків міг про таке запитати.

— Це ти зараз про що?

— Про те, як двадцять років тому ти здала коменданту гуртожитку ключ від своєї кімнати та виїхала зі студентського містечка в невідомому напрямку.

Яків дивився їй прямо в очі, а Магда дуже сильно намагалася не кліпати. Було помітно, як вона зробила над собою зусилля, щоб бодай виглядати спокійною, і навіть всміхнулася. Сильна жінка.

— Понад двадцять один рік тому, але не суть. Мені не зрозуміло, чому я маю тобі про це розповідати та щось пояснювати?

Он як? Магду Бориско голими руками не візьмеш.

— Тобто ти натякаєш, що у ті часи ми були одне одному ніхто? — поцікавився він прямо, як вона і любила. Принаймні, колись. Можливо, тепер щось змінилося.

Магда повільно ковтнула кави й легковажно знизала плечима.

— Я так зрозуміла, що ніхто.

От і обговорили важливе. І що це мало означати?

Яків відкинувся на спинку стільця, але погляду від Магди не відвів. Але вона, здається, вже повністю себе опанувала.

— Тобто, говорити про це ти не хочеш? — поцікавився Яків, щоб вже напевно.

— Не бачу в цьому потреби, — впевнено хитнула головою Магда. — Краще поясни, що ти тут робиш — в нашій глушині? Чесно кажучи, ти мене здивував своїм рішенням очолити хірургічне відділення в такій, м’яко кажучи, не надто сучасній лікарні.

Це було резонне запитання, але зараз Яків не хотів пояснювати, чому так кардинально поміняв спосіб життя. І не тільки Магді, яка теж не поспішала викладати карти на стіл, а взагалі будь-кому.

— У мене були на це причини, — промовив він коротко, але таким тоном, щоб Магда зрозуміла, що продовження цієї теми сьогодні не буде.

Вона зрозуміла. Підійняла вище підборіддя, поглянула на нього примруженим поглядом і кивнула.

— Як поживає Роксолана? Ви ж одружені?

Ось тут вона його здивувала.

— Гадаю, що непогано, — повідомив Яків обережно. — Звідки ти знаєш про Роксолану?

Невже Магда цікавилася його життям? Поїхала, але продовжувала цікавитися? Інакше Яків ніяк не міг собі пояснити, звідки вона знає про його шлюб з Роксоланою.

— Як звідки? Роксолана сама мені розповіла, що виходить за тебе заміж. То… вона теж сюди приїде? — Яків промовчав, і вочевидь не дочекавшись відповіді, Магда продовжила. — Колись Роксолана ненавиділа провінційні містечка, а особливо села, але за стільки років все могло змінитися. — То Роксолана розповіла Магді про їхнє весілля? Коли? Вона ж казала, що не знає, куди щезла Магда. Але розпитати про це детальніше Яків не встиг, бо Магда раптом трохи напружено промовила: — Послухай, в нашому відділенні працює моя донька. Ну як працює… Вона на практиці. І я дуже хвилююся…

— Не переймайся, я за нею пригляну. Як її звати?

Прямо на його очах обличчя Магди справді стало не просто напруженим, а дуже схвильованим. Чому?

— Ні, якраз навпаки! — несподівано вигукнула вона і торкнулася свого чола долонею, ніби у неї була гарячка.