Глава 5

Магда

Вона прийшла раніше, бо так звикла ще у студентські роки. Сиділа за дальнім столиком у «Філіжанці» біля вікна, пила каву, хоча на вулиці була спека, але їй хотілося кави, та незадоволено поглядала на годинник у телефоні. Вже минуло десять хвилин, як почалася обідня перерва, а Яків досі не прийшов. Тож у нього залишилося двадцять плюс-мінус п’ять хвилин на те, щоб тут з’явитися, та на саму розмову. Хіба що у Якова була якась важлива причина запізнитися. Та навіть у цьому випадку він міг її попередити. В ординаторській на дошці об’яв висіли усі телефони співробітників.

А поки що Магда сердилася, і доволі сильно, а ще більше хвилювалася, бо вранці її мало не збила з ніг Поліна, яка так поспішала до лікарні, що відмовилася від сніданку, і, відповідно, неминуче мала наздогнати Якова. Магда не мала можливості вплинути на їхню розмову, але могло бути ще гірше. Якби її донька вибігла з дому на три хвилини раніше, вона б точно застала свою матір за розмовою зі своїм батьком. Щоправда, Поліна про ці обставини не знала, але безумовно зацікавилася б їхнім знайомством.

Магда стурбовано похитала головою.

Хто б міг подумати, що усе складеться саме так? Мало того, що Яків приперся до їхнього містечка, так ще  й примудрився закохати в себе власну доньку! Справжнісінька драма для кіно чи роману. Але для звичайного життя — насамперед.

Невже їй доведеться розповісти доньці про Якова? Тоді, швидше за все, і Яків дізнається про її таємницю, тільки не від Магди, а від Поліни, бо її… їхня донька мовчати не буде. Хоча, не факт. Якщо Поліна справді закохана, то для неї це буде справжній стрес, і як донька поведеться в таких обставинах, Магда передбачити не могла.

Як же їй діяти? Що сказати Якову, а про що промовчати?

Та й загалом — якого біса він сюди приїхав? Чому йому не сиділося в якійсь приватній лікарні? Чи де там Яків працював, бо Магда не цікавилася. Навіть не знала, чи є у нього профіль в соцмережах.

Але вона добре запам’ятала момент, коли вперше його побачила. Магда тоді ще була студенткою, а він вже інтерном — вродливим, дуже вродливим, високим і страшенно привабливим. Настільки, що навіть Магда зупинилася посеред коридору лікарні з відкритим ротом, і Роксолані, її одногрупниці, довелося торкнутися її плеча, щоб Магда опам’яталася, закрила рота і знову почала щось чути й бачити інших людей.

До цього вона сприймала чоловіків, особливо після розлучення батьків, радше, як частину суспільства, без якої, на жаль, не обійтися. Вони не викликали в Магди ані цікавості — окрім, звісно ж, як пацієнти, ані якихось ніжних почуттів чи романтичних мрій. Але зустріч з Яковом все змінила…

* * *

Це була навіть не зустріч в прямому сенсі, бо Яків її не помітив. Він тримав у руках якісь папери та щось обговорював з доцентом кафедри, але при цьому зовсім не виглядав на когось нижчого рангом. Тож Магду вразила не ось ця його безсумнівна врода, а впевненість у рухах, розмові, поведінці, вмінні триматися на рівних з будь-ким.

Коли до неї повернулась здатність мислити адекватно, і вона усвідомила, що виглядає доволі дивно, Магда нарешті примусила себе рухатися і пішла слідом за групою до навчального кабінету, але на порозі все ж не витримала та озирнулася, щоб ще раз поглянути на привабливого парубка.

Але пізніше, хоча Магда і не цікавилася, Роксолана по секрету і практично пошепки розповіла їй, що батьки Якова — заможні люди, а сам він у вільний від навчання час за першої ліпшої нагоди поспішає кудись за кордон — зазвичай на край землі. На запитання Магди, звідки вона про все це знає, Роксолана знизала плечима і сказала, що в університеті про це знають усі дівчата, і кожна мріє якщо не вийти за нього заміж, то хоча б опинитися в його ліжку.

Після такої характеристики Магда примусила себе про Якова забути. Вона ніколи за хлопцями не бігала і починати не збиралася. Та і які у неї були шанси привабити такого, як Яків? Магда ніколи не вважала себе вродливою, та й великих статків не мала.

Щоправда, одного разу вона про це забула, а дарма…

— То ви — наш новий завідувач хірургічного відділення? — долинуло від дверей, і Магда негайно поглянула в той бік. Майже у дверях, наче чекала саме на нього, Якова перестріла власниця «Філіжанки» Анжела. Вона поправила свої пофарбовані рудою фарбою кучері, торкнулася лівою рукою ґудзиків на вузькій блузці, а праву простягнула співрозмовнику. Її явно не цікавила відповідь, бо про це, мабуть, вже теревенили всі, кому не ліньки. А от побалакати з новеньким лікарем жінка була зовсім не проти. — Анжела.

Магда аж скривилася від цієї манірності.

Ставлячи це запитання Анжела в її бік навіть голову не повернула, але, мабуть, вже зрозуміла, що Яків прямує саме до Магди.

— Анжело, я поспішаю, — промовила Магда так, щоб її почули. — Дай мені декілька хвилин, а потім ви спокійно добалакаєте. Я вам не заважатиму.

Анжела теж була її колишньою однокласницею і, так само як і Ніна, розлученою. Якийсь нещасливий в цьому плані був у них клас.

— Та взагалі без проблем. — Анжела повільно відступила вбік, не відводячи погляд від чоловіка, і Яків нарешті отримав можливість рухатися в потрібному напрямку. — Може бажаєте комплексний обід? У нас сьогодні борщ, — поцікавилася Анжела йому вслід.