4-а

Яків

Він йшов до лікарні найспокійнішою вулицею, яку тільки зустрічав у своєму буремному житті та думав про Магду.

Загалом, він ще в день приїзду про неї міркував — після того, як побачив під кабінетом директора лікарні, але достатньо часу для цього вчора не було. Дорога, знайомство з лікарнею, колегами, рештою персоналу зайняли доволі багато часу. Несподівано багато для такої невеликої лікарні. Потім він облаштовувався в новому житлі, ще якийсь час за звичкою переглядав соцмережі й несподівано для себе заснув прямо на ґанку. Перебрався в ліжко лише за північ і знову негайно заснув.

Тож не дивно, що прокинувся Яків разом з півнями. Цей новий досвід його розвеселив. Він вийшов у двір, перевірив, як там його автівка, яку він примостив у дворі, порадів, що в цьому містечку не потрібно шукати гараж, привітався з сусідкою, яка перед роботою вже щось сапала на грядці, та поглянув в небо? Яків вже й не пам’ятав, коли востаннє просто стояв і дивився в небо. Тем дуже повільно, навіть ліниво, повзли легенькі хмаринки.

В цій місцині ніхто і нікуди не поспішав. Зовсім не його формат. Тож скільки він тут витримає — велике питання. Але він шукав бодай тимчасових тиші та спокою, тож має можливість усім цим насолодитися повною мрію.

Яків поки що не знав, де тут можна поснідати, а сусідку турбувати не хотів, тож вирішив, що перекусить трохи пізніше. Тож він одягнувся і пішов на роботу.

Аж раптом — Магда. Яка все ж таки дивовижна зустріч!

Яків не сподівався побачити її саме тут, майже в глушині — якщо порівнювати з тими місцями, де він зазвичай мешкав. Зрештою, взагалі десь зустріти, бо про неї нічого не було чутно аж двадцять років. Може навіть трохи більше. Яків подумки прикинув і зрозумів — таки більше.

Якийсь час Яків навіть думав, що вона виїхала кудись за кордон і там налагодила своє життя, адже Магда була зразковою студенткою, і завдяки цьому навіть отримала можливість проходити інтернатуру при університетській клініці, де у той час він якраз отримав посаду. Чому Магда від цього відмовилася, Яків так і не зрозумів.

І от тепер виявилося, що вона зовсім поруч — лише за півтори години їзди від міста, де вони навчалися, веде тихе, спокійне життя у провінції, мешкає у гарному будиночку серед квітів і майже не змінилася. І справа тут не у зовнішності, хоча виглядає Магда значно краще, ніж багато хто з її ровесниць, а у темпераменті. Таких жінок, як ця норовлива красуня, Яків більше не зустрічав, а бачив він різних і багато.

Він добре пам’ятав її колишню — яскраву та запальну, і їхній єдиний спільний епізод був таким самим — дуже яскравим і надзвичайно емоційним. Вони були знайомі й до цього, але саме той випадок назавжди врізався у свідомість Якова. Мабуть, саме тому він досі її не забув. Якийсь час він навіть думав, що між ними можливе і щось значно серйозніше, справжні стосунки, але Магда все вирішила за них обох — просто зникла з міста, і ніхто з їхніх спільних знайомих не знав, куди вона подалася. Навіть Роксолана, хоча вони й приятелювали.

Магда. Ось ти де?

Цікаво, як склалося її життя? Хто її чоловік? Теж працює в лікарні чи деінде?

Старша медсестра, у якої Яків тепер за квартиронаймача, між іншим повідомила, що Магда — донька директора лікарні. Тож виходить, що вона справді місцева і просто повернулася додому, хоча й мріяла про практику в якихось відомих наукових центрах. Шкода, що Яків не знав, що вона так близько.

І що б він тоді зробив? Поїхав за нею? Після того як вона зникла, нічого не пояснив? Навіть «бувай» не сказала. А Яків ніколи не бігав за жінками. Вони самі його добивалися. Тільки не Магда. Те, що відбулося між ними, було радше випадком, навіть винятком. Як метеорит, який спалахує і згоряє, як правило, безслідно.

Зрештою Яків одружився з тією, яка завжди була поруч — попри все. Навіть попри усіх тих жінок, які прагнули його уваги. Роксолана нічого у нього не просила, а просто кохала таким, яким він був — справжнім відчайдухом. Йому хотілося пригод, якогось драйву, адреналіну в крові. Тож Яків часто прямував туди, де небезпечно, за що і поплатився. Але саме Роксолана, а не Магда, приїхала до нього і терпеливо за ним доглядала, коли Яків серйозно травмувався в горах. Увесь цей час Магда не брала слухавку і не відповідала на повідомлення, хоча він постійно їй телефонував та писав. І тільки потім Руслана повідомила йому, що Магда поїхала з міста і нікому не розповіла куди.

Як же він тоді на неї розсердився! Аж згадувати неприємно. Але зараз… 

Все давно минуло, і за цей час сталося ще багато чого, про що Якову довелося похвилюватися. Та й зараз в його житті була не найпростіша ситуація. Та коли Яків несподівано побачив Магду, він по-справжньому зрадів — навіть попри те, що вона, здається, не надто потішилася їхній зустрічі.

Цікаво, чому? Не хоче, щоб хтось дізнався про їхній давній зв’язок? Хоча, його і зв’язком назвати складно.

— Добрий ранок! — несподівано пролунало під боком, і поруч з Яковом легкою ходою пішла гарненька дівчина з довгим темним волоссям. Десь він вже її бачив.

— Вітаю, — кивнув Яків, мимоволі вглядаючись в миле личко. Було в ній щось таке, що мимоволі привертало увагу.

— А чого ви так рано на роботу йдете? — запитала дівчина, зиркнувши на нього з помітною цікавістю. — Чи просто любите гуляти ранками?