3-а

Наприкінці цього божевільного дня о десятій вечора Магда попрямувала до Гаврила Баша. Цей сорокап’ятилітній симпатичний чоловік працював офтальмологом в їхній лікарні.

З Гаврилом вони зустрічалися вже декілька років. Ну як зустрічалися? Разом спали декілька разів на тиждень. Гаврило був давно розлучений, а його син Данило дружив з її донькою Поліною.

Коли Магда увійшла через ковану хвіртку та пішла стежкою до гарного, прикрашеного мозаїкою, одноповерхового будиночка, лабрадор Зевс, який спокійно лежав у своєму вольєрі, лише провів її поглядом. Іноді Магді здавалося, що він — найдобріший пес у світі. І його власник був таким самим добрим.

Магда перевзулася у свої капці, які давно отримали місце на дерев’яній поличці в передпокої, і пішла шукати Гаврила. Той був у вітальні. Сидів у кріслі та з заплющеними очима щось слухав через навушники.

Гаврило нагадував Магді великого флегматичного ведмедя, якого дуже важко бодай чимось роздратувати. І здивувати — теж. Особливо після його шлюбу з Ніною, колишньою однокласницею Магди.

Колись, одразу після завершення школи, Ніна закохалася в одного приїжджого парубка Віктора. Він працював на будівництві місцевого фермерського господарства.

Тоді Магда вже навчалася в університеті та дізналася про все згодом, бо цю історію, як і історію її батьків, дуже довго обговорювали в їхньому містечку.

Між Ніною та Віктором було таке шалене кохання, що дівчина мало не поїхала за хлопцем світ за очі вже після декількох днів знайомства, коли того звільнили за якусь провину. Батьки буквально зняли Ніну з потяга, а парубок таки поїхав геть. Дівчина так розсердилася на батьків, що присягнулася вийти заміж за першого-ліпшого чоловіка. Саме цим першим-ліпшим і виявився Гаврило Баш. Він приїхав в їхнє містечко проходити інтернатуру і справді закохався в Ніну.

На диво їхнє подружнє життя поступово налагодилося. Ніна народила сина Данила, почала працювати в поштовому відділенні й ніби заспокоїлася. Це була зразкова за місцевими мірками сім’я. Але за декілька років сюди знову приїхав колишній коханий Ніни, бо влаштувався на роботу в місцевій будівельній компанії, і їй прямо таки зірвало дах. Вона бігала до Віктора в місцевий готель, і всі звісно ж про це знали.

Саме це продовження місцевої драми Магда вже застала.

Коли Гаврило спробував поговорити про її зради з дружиною, та негайно подала заяву на розлучення. Чоловік вмовляв її ще раз подумати, адже у них підростав син. Вмовляли свою доньку і батьки, але Ніна нікого не послухала. Врешті-решт її та Гаврила розлучили, але Віктор раптом вирішив, що з нього досить місцевого колориту, і знову подався геть, але куди саме, Ніні не сказав. Вона дізналася про його від’їзд від інших.

В цей день її ніби підмінили. Життєрадісна емоційна дівчина щезла назавжди. Вона повернулася до батьків, бо більше не мала куди йти. Врешті-решт Гаврило прийшов до неї та запропонував знову жити разом, але Ніна йому відмовила.

Тож відтоді колишнє подружжя мешкало окремо, а Данило кочував з одного будинку в інший. Проте це не завадило йому вирости розумним парубком. Він вивчився на програміста, деякий час працював у великому місті, а два роки тому, коли в їхньому містечку з’явився стабільний інтернет, повернувся додому. Сказав, що його замовникам байдуже, звідки він писатиме для них потрібні програми.

Сьогодні Данило ночував у мами.

Як почали бачитися Магда та Гаврило? Це сталося доволі прозаїчно.

Одного разу, після якогось чергового святкування в лікарні, Гаврило проводжав Магду додому і несподівано поцілував прямо біля хвіртки, а потім зізнався здивованій Магді, що вона давно йому подобається. Іншим разом вони не зупинилися на поцілунках, і їм це несподівано сподобалося. А потім разом поміркували — чому не продовжити? Такі стосунки влаштовували їх обох. Відтоді вони й почали бачитися регулярно в будинку Гаврила...

Магда присіла навпочіпки перед кріслом, в якому сидів Баш, поклала долоні йому на коліна, всміхнулася й виразно промовила:

— Привіт. — Гаврило негайно зняв навушники й миттєво посадив Магду собі на коліна. За цей час вона лише встигла вимовити: — Ух!

— Я скучив, — він поцілував її, і Магда відповіла, а потім пригорнулася до нього і додала:

— Я — теж.

— Тоді переїжджай до мене. Досить вже ходити в гості.

Магда зітхнула.

— Не хочу, щоб поза нашими спину патякали, що без шлюбу живемо.

— Тоді одружімося. Це ж не проблема, — спокійно зауважив Гаврило. — Нам буде добре разом.

Якраз в цьому Магда не сумнівалася. Можливо, й переїхала б сюди вже давно, бо Гаврило пропонував це не вперше. Але шлюб…

— Не хочу заміж, — похитала вона головою. — Та й навіщо, якщо нам і без цього добре. Та й побут не заважає. Ти звик до свого, я  — до свого. Дитина у кожного з нас є. Не хочу псувати те, що і так добре працює.

Гаврило пестив її по спині своєю широкою долонею, і Магді хотілося муркотіти, а не щось вирішувати.

— Можливо, ти й маєш рацію, — замислено зауважив Гаврило. — Ти така напружена. Був важкий день?

— Угу, — видала Магда, а потім запитала: — Ти вже чув про… нового завідувача хірургічного відділення?