2-а

Після обіду Магда пішла до крамниці по продукти, а коли увійшла зі спекотної вулиці до прохолодного приміщення, то мало не повернула назад. Не через холод, хоча кондиціонер знизив тут температуру аж занадто сильно, а через знайому жіночу фігуру.

З продавчинею, яка з нещасним виглядом стояла за прилавком, емоційно балакала Варвара — друга дружина Миколи Бориска. З цією панею, за зрозумілих причин, Магда зустрічатись не полюбляла. У ті часи, коли Варвара ще працювала в лікарні секретаркою, мусила, але потім дружина директора лікарні вирішила, що ходити на роботу такій пані як вона — гріх, і Магда видихнула.

Попри все, сама Варвара поспілкуватися з донькою чоловіка була зовсім не проти. Тож щойно Магда ступила на поріг крамниці, сорокадев’ятирічна фарбована блондинка, колишня шатенка, вигукнула:

— Магда, як добре, що я тебе побачила!

Попри вже не юні роки, Варвара все ще була симпатичною особою, але до Юлії Бориско їй було дуже далеко. В другій дружині Миколи Бориска усього було забагато. Навіщо батькові було усе це «добро», Магда досі не розуміла. В цій парі різниця у віці складала майже чотирнадцять років, але ж на момент його зради Миколі Бориску було лише тридцять дев’ять. Ще не стариган якийсь, щоб кидатися на все, що пропонують. Якби ж іще покохав, але ж не було цього. Проте кожен робить свій вибір.

— Хоча б комусь добре, — тихенько пробурмотіла Магда та підійшла до прилавка. — Добрий день. Христинко, мені, будь ласка, кілограм солі, два — цукру та половинку житнього хліба.

Молоденька продавчиня, яка частенько заміняла в магазині свою матусю, кивнула і пішла збирати замовлення.

— Таке поєднання, — розсміялася Варвара. — Вас в хаті троє, і лише пів буханки хліба? Тому й жодну з вас немає за що вхопити. Цукор, мабуть, для варення. А солі стільки нащо? Що солитимеш? Цьогоріч на городі огірків ще немає. Чи в тебе вже є? Чула, що Микола тобі трохи насипав сьогодні солі на рани.

Відьма, а не жінка. Ні, навіть не відьма — стерво!

Тим часом Христина мовчки поклала на прилавок пакети та хліб й ввічливо запитала:

— Щось іще? Нам привезли свіжий зефір.

Зефір з дитинства полюбляла Поліна, і Христина, яка колись навчалась разом з нею у школі, добре про це знала.

— Давай, — кивнула Магда, ігноруючи базікання Варвари.

— Послухай, ти справді знайома з цим Яковом Берестом? — раптом поцікавилася Варвара, і в її голосі було стільки пристрасної допитливості, що Магда мимоволі закотила очі.

— Хто тобі про нього розповів? Батько? — запитала Магда, прикладаючи платіжну картку до термінала.

— Та ні. Миколу я ще не бачила.

— Тоді хто? — спокійно поцікавилася Магда, хоча всередині неї знову заворушилася злість. Адже тільки її батьки знали, що вони з Яковом — давні знайомі.

— Хто та й хто! Ганя, медсестра. Якраз йшла коридором, коли той Берест покликав тебе на ім’я. То звідки ви знаєтеся? Може мали якісь шури-мури?

Ця жінка її вкотре дістала! Магді хотілося добряче вилаятися, але у випадку з Варварою таке не допоможе. Тож Магда якомога спокійніше промовила:

— Не всі люди знають одне одного лише завдяки шурам-мурам. Декотрі знайомі тому, що навчалися в одному університеті.

Густо намальовані попри день очі Варвари зблиснули люттю.

— Христино, ти чула? Ця задавака обізвала мене легковажною жінкою без освіти! — вигукнула вона, не відводячи погляду від Магди. — Цьому тебе твоя мамця навчила? Зарозумілі всезнайки!

— Почалося, — пробурмотіла Магда, поклала покупки в торбу та попрямувала до виходу.

— Я все розповім Миколі! — крикнула їй вслід Варвара, але Магда навіть не озирнулася.

Такі погрози не діяли на неї відтоді, як батько одружився з цією жінкою — хто б їх не промовляв.

Хвіртка жалібно заскрипіла, коли Магда заходила у свій двір. Її матуся сиділа в затінку в плетеному з лози кріслі, а поруч на такому ж столику стояв запітнілий, мабуть, щойно з холодильника, графин з лимонадом та склянки.

— Налити? — поцікавилася Юлія Бориско, звично уважно спостерігаючи за донькою.

— Не відмовлюся. Спека, аж тротуар шкварчить, — промовила Магда, влаштовуючись в сусідньому кріслі. — Треба буде змастити петлі у хвіртки.

— Нехай скриплять. То замість домофона. Пса ж у нас немає, щоб повідомляв про гостей.

Колись був. Прожив з ними багато років. А коли батьки розлучились, несподівано захворів, і все. Більше в їхній сім’ї тварин не було. Надто вже важко вони усе це пережили.

— Тоді нехай.

Магда взяла склянку з лимонадом і з задоволенням зробила декілька великих ковтків.

— Обережніше, холодне, — зауважила її матуся.

Магда відкинула голову на спинку крісла та заплющила очі.

— Байдуже. Мені на концерті не співати. Зустріла в крамниці Варвару. Пиляла Христину.

— Бідна вихована дитина, — зауважила Юлія Бориско.

— Знаєш, як Варвара нас обізвала? — Магда повернула до неї голову.