Золота клітка

Вийшовши з будівлі, юна шатенка, наспівуючи пісеньку, пішла до воріт. Настрій у неї був чудовий, як й погода. Ще трошки більше місяця та вона скінчить другий курс.  Ціле літо можна займатися пошиттям одягу, покращуючи власні уміння. Матиме можливість проводити час в ательє. Це єдина пам’ять, яка лишилася від мами. Ангеліна дала слово, що подбає про заклад, зробить усе можливе, щоб ательє розвивалося та ставало кращим. Ярослав чудово справляється, щоб вона робила без нього? Та разом з тим, дівчині хотілося якомога скоріше стати  законною власницею ательє «Золота голка». Вона та Ярослав будуть й надалі тримати заклад, ставити нові цілі та разом досягати їх.

Разом з Ярославом… Молода дівчина не уявляла життя без молодого чоловіка. Одним з найкращих моментів літа являлося те, що у неї буде можливість більше часу проводити поруч з ним.

Рожеві вуста красуні чарівно усміхнулися, але усмішка тут же згасла. Ангеліна пригадала, що в Ярослава є кохана. Жінка з якою він зустрічається вже три роки. Марина, яка не подобалася Ангеліні. Хоча дівчина не показувала власної антипатії, жінка інстинктивно відчула це та платила юній красуні взаємністю.

«Яка тоді різниця? - подумала Ангеліна, - Ярослав лише друг. Він являється моїм опікуном та названим братом».

Чомусь ці думки не подобалися дівчині. Не здатна була пояснити у чому річ та їй не хотілося думати, що Ярослав для неї брат та друг. Так само не подобалося думати про Марину. Думка про жінку дратувала безмежно, тому Ангеліна надавала перевагу чомусь іншому.

- Ангеліно, - почулося позаду неї.

Студентка обернулася та побачила одногрупника Пашу. Хлопець, чарівно усміхаючись, підходив до красуні. У погляді можна було помітити захват від вродливої шатенки. Краса Ангеліни не давала спокою усій чоловічій половині університету. 

- Паша, ти чого ще тут? - Ангеліна привітно усміхнулася у відповідь.

- Та ось… побачив тебе, вирішив наздогнати, - сказав хлопець, - хотів спитати… ти на дискотеку підеш?

Дівчина зніяковіла. Ще не встигла запитати дозволу в Ярослава та приблизно знала, що той відповість. Та разом з тим відчувала бажання сказати «так».

- Ще не знаю, - щиро сказала вона, - як щодо тебе?

- Я йду, - хлопець почервонів як зірваний з грядки томат, - у тебе вже є пара на дискотеку?

- Немає, - усміхнувшись відповіла Ангеліна, - я ще навіть не знаю, чи піду туди. Тому нічого сказати не здатна…

- Якщо підеш… я можу розраховувати… - хлопець замовк.

Ангеліна кивнула та серйозно відповіла:

- Якщо виберуся, тоді із задоволенням піду з тобою.

- Справді? - хлопець від радощів підстрибнув, - круті хлопці з універу можуть мене за це побити, але байдуже! Я готовий ризикнути.

- Тобто побити? - вражено спитала Ангеліна, та Паша вже не слухав.

- Хочеш покажу тобі світлини з озера? Я на цих вихідних був з братом, - спитав він.

- Покажи, - зацікавилася дівчина, яка на цих вихідних просиділа, вивчаючи англійський та знімаючи мірки для чергової моделі.

Хлопець дістав телефон та зробив рух, запрошуючи Ангеліну підійти ближче та подивитися. Тільки-но дівчина скористалася запрошенням…

- Ангеліно!!! - почувся чоловічий голос.

Студенти обернулися та побачили Ярослава. Молодий чоловік виглядав таким обуреним, що Паші стало страшно. Ангеліна не здивувалася. Не вперше бачила подібну реакцію у свого опікуна. Та ніяк не могла звикнути.

- Доброго дня, - сказав Паша.

Чоловік кивнув хлопцеві, потім простягнув руку до Ангеліни. Дівчина знала, що це означає. Швидко пішла до старшого супутника та узялася за простягнуту долоню. Ярослав так стрімко повів дівчину до машини, що та тільки й встигнула, що обернутися та поглядом попрощатися з одногрупником. 

- Ярославе, ти гніваєшся? - тихо спитала Ангеліна, коли вони їхали вулицею.

Деякий час юна красуня мовчала, дивлячись у вікно, милуючись квітучими каштанами, що пропливали повз. Та коли напруження між ними стало занадто явним, вирішила покласти тому край. Заговорила обережно, знаючи, що чоловік за кермом.

- Метелику, здається, я вже неодноразово попереджав тебе, - сказав Ярослав. Чоловік як раз зупинився на червоне світло, - чому маю повторювати?

- Я постояла поговорила з одногрупником,  - тихо промовила дівчина, - хіба це погано? Майже не спілкуюся з ровесниками.

- Хлопцям не потрібно від тебе спілкування, - відказав чоловік, - вони на тебе слиною крапають. Кожен до тебе радий був би руки простягнути. Але я не дозволю. Мій обов’язок оберігати тебе, моя дівчинка. Моя красуня!

Ангеліна кивнула та спробувала усміхнутися. Подібне чула від Ярослава неодноразово.

- Ярославе, але… мені вісімнадцять, - несміливо відказала вона, - у багатьох моїх ровесниць вже будуються стосунки…

- Вважаєш це правильним? - чоловік, скориставшись тим, що увімкнули зелене світло, повів автомобіль далі, - ти ще занадто юна, щоб думати про стосунки. Тобі потрібно навчатися, працювати над розвитком ательє та думати як ставати краще. Крім того, стосунки можуть призвести до того, що ти втратиш цноту. Думаєш вже час?