Як все заплутано!

«Рідкісна красуня. Одразу  видно, що чим старшою ставатиме, тим вродливішою. Як ще трохи часу витримати»?

Ярослав прочитав це повідомлення кілька разів. Воно його неабияк дратувало, тому чоловік не став відповідати. Що може сказати? Мовляв, розуміє нетерплячку та на місці іншого, відчував себе так саме?

Сховавши гаджет, Ярослав відвернувся до стіни сподіваючись трохи відпочити. Та щось не хотілося. Що там зараз робить Ангеліна? Дівчина, що красою нагадує рідкісного екзотичного метелика. Звідти й прізвище: Метелик. Ярослав сам придумав. Одного разу звернувся так до підопічної, а вона засміялася та погодилася на подібне.

Ангеліна тільки нещодавно почала сміятися. Після смерті матері, юна дівчина кілька років приходила до тями. Ярослав постійно був поруч, дівчина не відштовхувала, але й не виказувала особливого бажання, щоб хтось знаходився поряд з нею. Коли Ярослав знову побачив її чарівну дитячу усмішку, відчув, що й до нього повернулося життя та у небі засяяло сонце.

Ангеліна була для Ярослава усім. Без перебільшення. Він знав її з шести років, тобто більшу частину короткого життя дівчини. Звісно, він розумів, що по життю їм не йти разом. Між ними різниця у віці та й у кожного своя дорога. В Ангеліни блискучі перспективи у майбутньому, йому б хоча місце своє у житті знайти. Та щось події розвиваються занадто швидко. Ще, здається, вчора, перед ним стрибала та гралася у ляльки прегарненька  крихітка - дівчинка. Сьогодні, це вже юна леді, від якої очей не відвести. Ще трохи підросте, й у чоловіків дах зриватиме при вигляді рокової красуні.

Інколи, дивлячись на тендітне створіння, з яким, чоловік жив під одним дахом, Ярослав запитував себе»: «Чому мені тридцять два»? Хоча й розумів, що якби йому відняти десять років, це б нічого не дало. Занадто серйозний суперник виник на його шляху.

Ярослав встав та пішов до кімнати, де знаходилася Ангеліна. Як й сподівався, застав знайому картину: дівчина сиділа за швейною машинкою та уважно роздивлялася, що встигла зробити. Ярослав підозрював, що зараз буде. Ангеліна висмикне шматок тканини, уважно погляне, після чого знову покладе на місце та продовжить роботу.

- Завдання виконала? - спитав він, підходячи до юної дівчини.

- Так, - коротко відказала та, не відриваючись від роботи, - зошити лежать на столі, можеш перевірити.

- Через місяць завершується навчання,  не забула?

- Таке завжди пам’ятаєш, - Ангеліна підняла голову та поглянула на Ярослава своїми великими блакитними очима.

Ярослава пройняло та він вже звик до цього. Рік тому, раптом зрозумів, що вже не дивиться на Ангеліну, як на дитину. Маленька дівчинка з кожним днем зачаровувала все більше, стаючи юною дівчиною. Якби  знала, яку владу має…

Ангеліна зосередилася на речі, якою займалася. Не підводячи чарівної голівки, узяла до рук голку та почала щось наводити вручну.

- Сонечко, завтра в університет.  Ти б вже спати лягала, - сказав Ярослав.

Дівчина відклала одяг, яким займалася та піднялася:

- Ярославе, - сказала вона, - дякую тобі, за ці вихідні. Вони виявилися найкращими.

- Що ти, Метелику, - сказав чоловік, - я нічого не зробив. Ми лише гуляли.

- Ти був поруч, - серйозно відказала Ангеліна, - як й завжди. Дякую, що дотримуєшся обіцянки.

Обняла Ярослава та побажавши доброї ночі, пішла до своєї кімнати. Коли Ярослав залишився сам, не втримавшись, поглянув що шила Ангеліна.

Це була жіноча кофтинка. Юна кравчиня займалася переважно пошиттям одягу для прекрасної половини людства. Молодий чоловік знав, що кожна річ, яка виходила з під руки Ангеліни була приречена на успіх. Дівчина створювала унікальні речі, якими можна милуватися нескінченно.

Навіть ось ця річ. Здається, звичайна жіноча кофтинка світло-блакитного кольору. Але рукава виглядають витончено, в зоні талії знаходяться складочки, що додають чарівності. Лишалося вгадувати, як кравчині вдавалося незначні деталі перетворювати на серйозні переваги.

Велика кімната слугувала одночасно вітальнею та студією для Ангеліни. Тут молода красуня шила, займалася уроками та придумувала ескізи для майбутніх колекцій. Інколи моделі готові були вчепитися одна одній у патли, тільки б пройтися подіумом в одязі, який створила Ангеліна.

Коли Ярослав також налагодився спати, на вайбер прийшло повідомлення: «котику, привіт. Я тут собі придивилася босоніжки за шість тисяч. Куплю добре? Ти ж оплатиш? Я відправлю на твій рахунок».

Чоловік трохи усміхнувся та відповів: «звісно, купуй. Вже хочу тебе побачити у тих босоніжках».

Трохи не «ляпнув у повідомленнях «у золотих босоніжках за таку ціну», але не став. Нехай Марина порадує себе обновкою. Доходи ательє дозволяли балувати кохану жінку такими дрібницями. Дорогими дрібницями. Хоча ательє належало Ангеліні, дівчина ніколи не запитувала чоловіка, куди він витрачає гроші. Отже, певне, була не проти…

Ярослав не знав, чи кохає він Марину. Звик до вродливої та ефектної жінки. Те, що красуня-білявка обрала його, тішило самолюбство. За віком, двадцяти семирічна Марина підходила Ярославу набагато більше юної Ангеліни. 

Ангеліна та Марина були протилежностям. Марина нагадувала розкішну троянду, яка сяяла своєю красою та ефектністю. Ангеліна була квіткою, що тільки-но починає розпускатися. Та вже було помітно: якихось два роки, й вона залишить позаду усіх можливих красунь. Затьмарить саму королеву квітів. Метелик зуміє увібрати усі можливі фарби, які тільки існують.