Тобі 18, Метелику

Підіймаючись на потрібний поверх сучасної багатоповерхівки, Ярослав поглянув на годинник. Молодий чоловік сподівався, що передчуття обманюють і зараз не така пізня година, як здається.

Сподівання не виправдалися. Стрілки механічного, дорогого годинника безжально показували о пів на другу ночі. Загулявся він сьогодні. Кохана жінка не відпускала, благаючи затриматися ще на п’ять хвилин.

Намагався запевнити, що все гаразд. Ангеліна неодноразово залишалася сама, чудово проводить час без нього. Юна дівчина вже достатньо доросла…

Подумки про це, вуста чоловіка осяяла тепла усмішка. Доросла… Вже минула дванадцята, отже юному янголу виповнилося вісімнадцять. Чудовий вік, особливо коли життя подарувало тобі все: казкову вроду, неабиякий талант та серйозні гроші. Хоча доля й завдала тяжкий удар юному створінню…

Думки хлопця перервалися, коли ліфт сповістив, що час виходити. Хоч Ярослав й запевняв себе, що Ангеліні не було нудно та сумно без нього, тривога за підопічну не згасла. Не любив він залишати дівчину, ще зовсім юну, саму.

«Мабуть, вже спить», - з надією подумав молодий чоловік, дістаючи з кишені ключі. Обережно відрив двері, зайшов до розкішної трьох кімнатної квартири, у якій проживав останні дванадцять років свого життя. Проживав на пташиних правах, але планував побудувати власне життя з жінкою, з якою зустрічав понад три роки. Варто тільки ще трохи зачекати.

Зняв з себе піджака та краватку, обережно все це повісив у шафу у прихожій. В душ не піде, щоб шумом води не розбудити Ангеліну.

Увійшов до вітальні, щоб зняти сорочку та сховати в шухляду. Та застигнув на місці, не дуже здивований, але вражений.

Біля великого вікна, дивлячись на вулицю, сиділа Ангеліна. Через те, що трохи схилила голову, довге волосся кольору спілого каштана, струменіло донизу. Волосся сяяло у місячному світлі, сама дівоча постать здавалася чарівним видінням.

- Метелику, ти чого не спиш?- тихо, щоб не злякати нічну красуню, спитав Ярослав.

Дівчина трохи смикнулася, наче задрімала та повернулася до прибулого. У великих, блакитних очах промайнула радість. Здавалося, що юна мешканка квартири не бачила цього добродія понад місяць.

- Ти прийшов?! - дзвінко сказала вона, встаючи, щоб зробити кілька кроків назустріч Ярославу.

Молодий чоловік тепло усміхнувся: наївна радість юної красуні гріла душу та змушувала вірити, що він комусь потрібен. Що його тут чекають. Ніхто, крім Ангеліни не дарував йому приємне відчуття чоловічої всемогутності. Кожному чоловіку приємно знати, що його потребують та без нього не впораються.

Обняв Ангеліну, обережно притискаючи до себе. У ті моменти, коли тендітне створіння опинялося в обіймах, чоловік поводився дуже обережно. Здавалося, щонайменший рух й він пошкодить цю ляльку, зламає…

- Чому ти не спиш? - повторив своє питання, відсторонивши від себе Ангеліну та поклавши руки їй на плечі.

- Тебе чекала, - відказала та, усміхаючись, - сказав, що повернешся до першої години ночі. Я писала повідомлення, але ти не відповідав, хоч бачила, що вони прочитані.

Ярослав не відповів. Дійсно отримував від Ангеліни повідомлення, але не мав змоги відповісти. На той момент Марина поводила себе занадто активно. Коли вдалося звільнитися, чоловік поспішав додому, тому не став відкривати повідомлення.

Простягнувши руку, скуйовдив густе волосся підопічної:

- Тобі 18, Метелику. Ти повнолітня. З Днем Народження!

Біле, матове личко юної дівчини, зафарбувалося легким рум’янцем. Дата, яка для кожної дівчини являється важливою. Вік, коли дівчинка починає дорослішати та вірить, що перше кохання скоро знайде її.

- Дякую, - відповіла вона, - я сукню почала нову шити. У стилі міді, але воно підійде…

Ярослав усміхнувся та торкнувся локона дівчини. Незважаючи на бадьорий голос, бачив, що дівчину хилить у сон.

- Метелику, розкажеш все вранці. Зараз йди спати. Ти маєш прокинутися свіжою та красивою.

Ангеліна кивнула, але в очах промайнуло запитання, яке чоловік зрозумів:

- Вранці отримаєш подарунки, - сказав він, - а ще ми відсвяткуємо цю подію. Удвох.

На юному обличчі з’явилася радість, яку та навіть не думала приховувати.

- Удвох? Тільки ми разом?

- Так, - кивнув чоловік.

- Ти нікуди не підеш? - уточнила дівчина.

- Нікуди й ні до кого. Поласуємо тортом, а потім гуляти на увесь день.

- Це буде найкращий День Народження, - сказала Ангеліна.

Постать юної дівчини заворожувала у напівтемряві. Вони забули про те, що необхідно увімкнути світло та продовжували розмовляти при місячному сяйві.

«Яка ж вона красуня, - мимохіть подумав Ярослав, - дівчинці лише вісімнадцять. Два-три роки пройде і уся чоловіча стать збожеволіє від неї».

Хоча Ярослав знав, що сенсу від цього чоловікам небагато. Красуня вже призначена…

- Я піду спати, - сказала дівчина, щоб якомога швидше дочекатися ранку.

Впевнившись, що підопічна лягла у постіль, чоловік пішов до своєї кімнати. Метелик поринув у сновидіння, йому також час. Добре, що завтра вихідний. Чудовий вихідний, що вони проведуть разом.