Розділ 7

Аділь невдоволено підтиснув губи, насупився. Це ж треба, яка дурість: так захопитися експериментами, що геть забути про обережність! Ну добре, що за спиною опинилося лише зухвале дівчисько, а як ні? Якби на її місці стояв якийсь фанатик, що забив свою порожню голову ідеями помсти представникам роду Фарріт аж до останнього коліна? Або просто грабіжник чи навіжений? Чи ще краще: найманець, якому заплатили за смерть помічника голови ради. А втім… Це все у Дармсуді, за перевалами, багато днів верхи на південь. Навряд навколо замку герцога Хальварда тиняється аж така прірва заколотників та найманих убивць. І все ж, йому варто бути обережним й менш передбачуваним, аби раптом не розгубити корисну звичку лишатися насторожі до повернення додому.  

— Дякую, що нагадали. Візьму до уваги, — сухо відказав він Сігрун, подумки перебуваючи в зовсім іншій площині.

Він спустився до води, вимив руки, механічно пройшовся долонями по вогкій тканині сорочки, висушуючи ту просто на собі. Скосив очі, марно сподіваючись, що свою долю задоволення Сігрун вже отримала й зараз піде геть. Втім, дівчина не йшла. Стояла, задумливо дивлячись то на нього, то на місце, де раніше була водяна броня. Мовчання ставало все більш незручним, однак Аділь навмисно не поспішав його переривати. Він був не радий товариству, тим більше — її товариству, тож якщо дівчина  хоче потеревенити, нехай сама вигадує тему розмови.

— Ніколи не бачила такого плетіння, — зауважила Сігрун за хвилину. 

— Воно абсолютно нове й належить до того типу магії, якого у вас немає, пані.

— Але виглядало цікаво. Вам не буде складно відтворити його ще раз?

Він лише брову підвів. 

— Впевнений, для тренування влучності у вас є більш прийнятні цілі.

Вона нарешті помітила його прохолодний тон, вловила подвійний сенс безневинної, на перший погляд, відповіді, злегка насупилася.

— Мабуть, я перервала ваше власне тренування. Перепрошую, не хотіла заважати.

— О так, і саме тому покликали тіні, сформували з них зброю й відправили її у політ без попередження просто біля моєї голови, — не стримався він і аж сам здивувався: ну от нащо взагалі починати дискусію?

— Мені здалося, це буде весело. Принаймні, Вемунд би оцінив.

— Вам здалося.

Аділь демонстративно склав руки на грудях на знак того, що не збирається чаклувати під її наглядом. Вичікувально й знуджено втупився на доріжку позаду. Сігрун натяк зрозуміла. На її щоках зажевріло полум’я невдоволення, та сперечатися дівчина не стала.

— Ще раз перепрошую, — вона коротко вклонилась й розвернулась, аби піти. 

Аділь полегшено зітхнув, розмірковуючи, де поставити нове закляття, аби пильнувати водночас і мішень, і стежку до водоспаду. Та на півдорозі Сігрун зупинилася й розвернулася на підборах. Молодик ледь стримав стогін: ну що ще їй треба?

— З вами завжди так? — вкрадливо поцікавилася вона.

— Як саме «так»?

— Нещиро, — відрубала вона. — Дивлюсь на вас — наче благородна людина. І манери, і вигляд, і жести — все ніби-то у порядку. Та вистачає декількох слів — і от вже я відчуваю себе порожнім місцем. Чи навіть гірше: товаром неналежної якості, який вам намагаються нахабно вперти на ринку якісь шахраї.

— Запевняю, пані, це не так, — вимовив він нейтральним тоном, який залишав купу вільного простору для інших трактувань.

— Ну от, знову, — вона невдоволено підтиснула губи. — Знаєте, чому я так ціную дружбу з Вемундом? Бо він, якщо сердиться, робить це щиро й відкрито. І якщо коїть дурню — теж. А вже коли приймає вибачення за дурню, яку накоїла я, робить це від серця. І ми обидва знаємо, що примирення означає саме мир та довіру. 

— Радий за вас обох, пані.

— Та щоб вас! 

Вона підхопила з землі жменю піску й торішнього листя й жбурнула просто йому в обличчя. Звісно, дарма, бо за секунду перед Аділем постав прозорий повітряний вихор й розкидав сміття в боки.

— Та ви що, зовсім з головою не дружите? — не витримав молодик. 

— Ну ось, хоч якась щира реакція, — задоволено гмикнула Сігрун. — Тепер посварімось, можемо навіть побитися, якщо є бажання, потім сядемо, повитираємо розбиті носи й нарешті поспілкуємося, як нормальні люди.

— Може ще й випити запропонуєте? За примирення, — фиркнув він, відчуваючи, як гнів потрохи поступається місцем безшабашній веселості.

— Вибачте, не прихопила з собою, — розвела руками вона. — Хіба що перетворите воду на щось міцніше, бо в мене таких здібностей точно немає.

На мить він замислився, чи це можливо насправді. Самої лише водяної магії, звісно, буде не досить, та якщо зачерпнути трохи сили землі, змішати її у потрібній пропорції зі справжніми травами чи плодами, пропустити через кілька шарів фільтрів, відділяючи компоненти, то… Аділь аж головою струснув: ну й дурня, якого ляда він взагалі про це думає?!

— О ні-ні, забудьте, що я сказала, — квапливо замахала руками дівчина. — Та й в цілому, кхм, про все. Взагалі-то я просто гуляла і не збиралася нікому заважати, тож надалі намагатимусь ретельніше уникати з вами зустрічей. Тим більше якщо для нас обох спілкування настільки виснажливе. Гарного дня. І вечора. Бувайте.