Розділ 6.2

***

Шум водоспаду заспокоював. Білі пасма води, розчесані частим гребінцем каменів нагорі, зривалися донизу, вільно пролітали метрів двадцять і розбивалися о поверхню колоподібного озера. У повітрі висіла щільна хмара дрібних крапель, подібна до лінивого туману, що заховався в ущелині від весняного сонця. Камені, мох, молоді трави на березі волого виблискували, і яскравість їхніх кольорів здавалася Аділю надприродною.

Одна справа — зустріти таку різноманітність у садах імперської столиці, у Дармсуді, де воду для зрошення утримує в ґрунті магія, а саме існування рослин — результат багаторічної праці десятків слуг. І зовсім інша справа, коли вся ця краса існує сама по собі, бо, ну, просто існує! Бо тут її не виснажують пустельні вітри, бо палюче сонце півдня стає лагідним та ніжним у горах, бо люди в Недоре не тісняться в нескінченних кам’яних лабіринтах міста, просто не лишаючи природі ні клаптика вільного простору.

А ще Аділь насолоджувався потужним потоком стихійної магії, що бурхливою рікою струменів з-під землі саме в тому місці, де водоспад пробив в скелях чашу озера. На його батьківщині води річок та озер завжди залишалися темними й мутними, неповороткими й занадто спокійними. І магія в них текла так само: неквапливо, статечно, гордовито. Натомість магічне серце Хеак-Нуанна  іскрило й пульсувало, розкидаючи бризки сили навколо так само щедро, як і водоспад — краплі.

Прекрасне підґрунтя для експериментів з високоенергетичними плетіннями, які на півдні й випробувати не було де! 

Аділь і випробовував. Буквально одразу після сніданку спустився до узніжжя водоспаду — дякувати, герцог на вчорашньому святі дозволив працювати з джерелом скільки завгодно — й взявся до справи.

Спершу під його спритними пальцями спліталися ніжні ажурні сітки зі струменів, але як тільки нащадок роду Фарріт упевнився, що здатен утримувати більше, взявся до більш екзотичних заклять. Перша ж спроба прискорити течію й направити її вузький концентрований потік на перешкоду довела, що при певному співвідношенні швидкості й товщини струменя, водою можна користуватися як лезом. Принаймні, декілька гілок, товщиною з руку, що трапилися на шляху потоку, зрізало, наче окрайок хліба ножем.

Миттєво розпустивши закляття, аби раптово не пошкодити щось важливе, але водночас відчуваючи неабияке пожвавлення, Аділь спробував сформувати щось на кшталт водяної броні. Всім відомий принцип розгону рідини у потужному вирі, що відхиляв би й стріли, й удари мечів, але потребував неабиякої концентрації для підтримання, молодик відкинув. Зробивши енергетичний каркас закляття, він дозволив воді заповнити порожню оболонку й переналаштуватися в очікуванні взаємодії з чимось небажаним. Бо якщо швидкість може стати інструментом нападу, то чому сповільнення не використати для захисту? 

Перший тест — прицільно кинутий камінець — плетіння витримало ідеально. Здавалося б, камінь мусив пробити вертикальну прозору стіну завтовшки з пів пальця, проте варто було воді відчути доторк, як в цьому місці рідина перетворилася на міцну кригу, відбивши камінь на землю. Щоправда, решта плетіння миттєво перегрілася й випарувалася, та Аділя це анітрохи не засмутило.

Рівновага — основа будь-якої магії. Десь охололо, в іншому місці нагріється. Вся хитрість полягала в тому, щоб перенаправити побічні ефекти в безпечне річище й зробити нешкідливими для мага. Трохи поміркувавши з закляттям, Аділю вдалося перетворити енергію нагріву на рух, і тепер крижані перешкоди змивало бурхливим потоком всередині броні. Неідеально, проте при масованій атаці дрібними уламками могло стати у пригоді.

Від камінців справа перейшла до списоподібних гілок, зрізаних водяним потоком просто з навколишніх дерев, а за ними — й до метання кинджала, єдиної справжньої зброї, яку Аділь мав при собі. Закляття витримало. Він і не помітив, як остаточно промок, забруднився й скуйовдив зачіску, зачепившись волоссям за гілля. Такі дрібниці! Застудитися йому не дозволить внутрішній вогонь, а щодо зовнішності, то кому яке діло? Все одно за щільним пологом бризок від водоспаду нічого не видно. Тепер би спробувати нове закляття з чимось більш потужним, приміром, з комбінованим впливом заліза й вогняної магії. Так, з вогнем могло б бути цікаво, якщо…

Над вухом свиснуло. 

Одне за одним поруч з Аділем пролетіли три метальні ножі й акуратно встромилися просто в середину його водяної мішені. Причому якщо перші два застрягли в крижаній товщі, то третє — прикрашене спалахами вогню й розпечене по краю до червоного кольору — розкололо і лід, і енергетичну структуру закляття.

Плетіння з тріском лопнуло, ножі покотилися по землі й розтанули темними хмарками.  

Аділь стрімко озирнувся. Якраз вчасно, аби помітити, як дівчина за його спиною опустила руку. З її пальців ще сочилася Темрява, обличчя прикрасила тріумфальна посмішка, очі радісно спалахували відчуттям перемоги. 

— У вас гарна уява, пане Аділю. — Вона окинула його постать оцінювальним поглядом, відмічаючи й бруд, і мокру тканину, що обліпила плечі, і безлад на голові. — Проте ви забули, що гнучкість буває не менш необхідною, ніж твердість.