Розділ 6

— Невже так і сказав?! — досі не могла повірити своїм вухам Ауд. — Не сварив, не гримав і навіть не дивився так, як тільки він і вміє? Ну знаєте, коли хочеться під землю провалитися й покаятися в усіх злочинах, навіть тих, які не скоїла. Просто дозволив не відвідувати заняття, а натомість вештатися містом досхочу? — Дівчина вмостилася на високе підвіконня у кімнаті Сігрун й тепер по-дитячому похитувала у повітрі атласними чобітками. — Ох і здорово! 

Сігрун, яка щойно закінчили переказувати несекретну частину розмови, залізла з ногами на ліжко, наче курча — до гнізда, і кивнула. Її пальці бездумно перебирали дрібні китиці, якими було облямовано запони балдахіна, а думки явно витали десь дуже-дуже далеко.

— Виходить, ми всі разом змогли довести герцогу, що ти таки маєш право обирати? — обережно поцікавилася Інгрід. 

— Або герцог просто передумав, наприклад, тому що розчарувався в кандидаті. — Каіса розкинулася в кріслі, мов хазяйка покоїв, ще й ногу на ногу закинула. — І, якщо це так, то в мене до вас дуже серйозне питання: хтось з вас має плани на Вемунда? 

— Ну, — Ауд скривила задумливу пичку. — Він безперечно красивий, але співрозмовник з нього кепський. Слова не витягнеш, а якщо щось і розказує, то або про свої мечі з кинджалами, або про коней. Хоча очима зиркає так, що спекотно стає.

— А, як на мене, так хай би не зиркав взагалі, — стенула плечима Інгрід. — Чоловік має бути вірним, і дивитися лише на свою обраницю. Мріяти про неї, дослухатися до її голосу, завжди бути поруч, піклуватися і догоджати, — мрійливо додала вона. — А не пускати слину то на одну, то на іншу.

— Так то чоловік, — фиркнула Каіса. — Поки неодружений, має право хоч зиркати, хоч цілувати.

— Тобі б лише поцілунки, — сором’язливо хихотнула Ауд. 

— Чому «лише»? — на обличчі Каізи з’явився мрійливий та водночас загадковий вираз. — Ех, маленькі ви ще, не розумієте, як до справи підійти, і що від тієї небалакливості можна отримати! 

— Краще вже я почекаю, поки отримати захочуть мене, а не від мене, — гордовито підвела голову Інгрід. — Тож, якщо є настрій на експерименти — заважати не стану.

Ауд і поготів прикрила долонями почервонілі щоки.

— А ти що скажеш, Сіг? — обернулася вона до подруги.

— А? — дівчина кліпнула очима, ніби попустила всю розмову повз вуха.

— Ми тут нареченого твого ділимо, хочеш взяти участь? — грайливо поцікавилася Каіса.

— Хочу пройтися, — мотнула головою господиня покоїв й попереджувально підняла руки. — Сама, якщо не проти. Маю подумати. Так, подумати про все мені точно не завадить.

— А як же Вемунд?

— Вемунд — вільна людина, а не чиясь власність. Я не можу просто віддати його комусь чи залишити собі. І, Каісо, — в її тоні ковзнули попереджувальні нотки, — він — син голови ради, шляхетний іноземець і як не крути — мій друг. Тож, будь ласка, будь обачною. І заради нього, і заради себе.

— Завжди ти так, — розчаровано озвалася подруга. — Спершу жартуєш та глузуєш, а потім як прокинеться в тобі ця… ця…

— Спадкова далекоглядність? — послужливо підказала Інгрід.

— Отож, вона сама. Відразу згадуєш, чия ти дочка — і все, ф’ють, прощавайте веселощі.

Каіса підвелася й махнула рукою подругам.

— Ну все, попліткували — і досить. Може, Сігрун тепер і вільна пташка, але мене тато по голові не погладить, якщо не повернуся до вечері вчасно.

— А в мене примірка, — підхопилася Ауд. — А в Інгрід — репетиція. Словом, ні хвилинки вільної! Сіг?

— У?

— Клич, раптом що!

Дівчата шуснули до дверей, а Сігрун витягла зі скрині теплий плащ — небо сьогодні виглядало напрочуд дощовим та похмурим — і рушила до саду. Міркувати.