Розділ 5.2

— Звісно, зняти з тебе цей тягар повністю я не маю права. Якщо, боронь боги, з Ейвіндом щось станеться, скажімо, на війні або через нещасний випадок, і на той момент він не матиме власних наступників чоловічої статі, тобі доведеться покласти корону на свою голову. Та, сподіваюся, це лише порожня пересторога, до якої не дійде ніколи у житті. 

Серце Сігрун пропустило удар, з губ зірвався вражений видих.

— Втім це надасть тобі бажану свободу просто тут і зараз, — Хальвард продовжив, ніби не помітивши того, як нерухомо завмерла Сігрун у своєму кріслі. — І хоча я й раніше розглядав питання твого шлюбу лише як один з чисельних засобів зміцнення тебе як майбутньої правительки й мага Темряви (бути яким саме по собі — неабиякий тягар самотності), то зараз… Словом, можливі заручини й навіть розмови про них втрачають сенс. 

Він встав, обійшов стіл й наблизився до дочки. Сігрун теж підвелася, скоріш за вбитою наставниками  звичкою, ніж через необхідність чи власне бажання. Сприймати батька саме батьком під час таких розмов не вдавалося аж ніяк, а сидіти в присутності свого герцога, старшого і за віком, і за положенням, їй не дозволяла совість. Але Хальвард обійняв її за плечі саме як дочку, а не піддану: ніжно й обережно. Вдивився в обличчя, провів долонею по її волоссю, перебираючи пасма. Вона досі була нижчою його на цілу голову, ще й тендітною, як підліток, тож почувалася в цих обіймах не юною жінкою, а дитям. 

Вередливим, вічно незадоволеним, збентеженим й розгубленим дитям, яке саме не знає, чого хоче.

Трясця.

— Моя мила Сігрун, — герцог пригорнув її до себе, обережно гладячи по спині. Від нього пахло розпеченим каменем і сонцем, а ще свіжістю, яка буває тільки після літніх злив. Сігрун знала цей запах, подих змішаної магії, манкий і жахаючий водночас. — Найбільше на світі я хочу, аби ти була щасливою! Хочу знати, що ти у безпеці, що поруч з тобою — вірні друзі. А з часом — справжній коханий, який стане тобі опорою та захистом. 

— Як ти для мами? — тихо запитала вона, вже розуміючи, що ні, нікого і ніколи вона не зможе порівняти з батьками. А уявити біля себе когось хоч вполовину такого ж гідного, як тато, було просто неможливо!   

— Не обов’язково, — гмикнув герцог. — Власне, навіть навпаки: я б волів, щоб ти зустріла свою долю у принципово в інший спосіб. Повір, ми з мамою — щасливе виключення з усіх правил, вдала похибка, адже в дев’яноста дев’яти випадках зі ста взаємна ворожнеча, викрадання, погрози й участь в війнах ведуть аж ніяк не взаєморозуміння й кохання.

— В нас уся сім'я така. Навіть дядько Лід, і той не зміг просто закохатися й одружитися. 

— О, він — подвійне виключення, ще менш реалістичне, ніж ми з мамою.

Сігрун лише нервово гмикнула й підвела очі. Сімейна історія не була для неї таємницею, проте уявити, що між батьками колись вирувала дійсно вбивча ненависть, вона не могла за усього бажання. Втім, Хальвард витлумачив її усмішку дещо інакше:

— Схоже, нарешті мені вдалося виправити твій кепський настрій?

— Так. Тобто… — вона зам’ялася, не в змозі так швидко розібратися у вирі доволі суперечливих емоцій. Вона стане принцесою, але перестане бути спадкоємицею. Вемунд залишиться її другом, втім, батько навряд заперечуватиме, якщо вона все ж наважиться на заручини. Відтепер вона не нестиме відповідальність за майбутнє герцогства, проте стане опорою брату. Ще й батько визнає її право керувати власним життям! Вона перемогла в цьому двобої, як не подивись. Начебто непогано. Непогано ж? Ну, мабуть. Так, це точно має бути хорошою звісткою. — А що буде з Золотими Землями? Дядька Ульфа теж коронують? — поцікавилася Сігрун, аби хоч якось заповнити тишу.

Та Хальвард заперечно хитнув головою. 

— Ульф Ньйорд не бажає цього, тому короля Золотих Земель визначить рада. І, не виключено, що вони назвуть ім’я його сина.

— Вемунда? — злетіли догори брови Сігрун.

— Його старшого сина, — виправив Хальвард. — Аділя Гіяса вар Сабіра з роду Фарріт.

— І ти це дозволиш?! — сторопіла Сігрун.

— Досі я не мав приводів заперечувати. Сподіваюся, їх не буде і надалі. Але це — питання майбутнього, до того ж — не нашого, тож не забивай собі голову.

Він лагідно поцілував її в лоб і розтиснув обійми. Сігрун пом’ялася, не знаючи, куди себе подіти, а герцог вже повернувся до свого місця й потягнувся до наступних паперів.

— Мушу перепросити, та в мене ще багато роботи на сьогодні, — сповістив він незворушно. — Ти йди, насолоджуйся свободою. Тільки одне прохання, — він знов підняв на неї уважний погляд. — Будь ласка, поки все має залишитися між нами. Підготовка документів триватиме доволі довго, а їхнє ухвалення відбудеться добре, якщо восени чи взагалі через рік. В нас буде досить часу, аби сповістити інших, та формулювання мають бути точними, щоб уникнути подвійних трактувань чи просто пліток. Я можу на тебе розраховувати?

— Т-так, звісно, — рвучко озвалася вона, виринаючи з незрозумілого самій собі вира думок. — Я мовчатиму, поки ти сам усе не оголосиш.

— От і добре. 

Вона опустилася в реверансі, знов таки суто механічно, за звичкою, а потім розвернулася й ковзнула за двері.

І звісно ж, не могла побачити, як Хальвард відклав вбік папери й похитав головою, тамуючи хитру й задоволену посмішку.