Розділ 5

— Не хочеш втрутитися? — тихо поцікавилася в чоловіка Йорунн, спостерігаючи за трійцею, що влаштувалася за столом праворуч від неї. 

Між Сігрун і батьками залишилося доволі багато вільного місця, ще й прикрашеного розкішним букетом з квітів, які було доставлено гостями з півдня, тож почути їхню розмову було важкувато. Втім Йорунн непогано знала і свою дочку, і молодшого сина Ульфа Ньйорда, аби зрозуміти, що справи кепські. Без сумніву, розумів це і Хальвард. Однак на превеликий подив дружини, досі не сказав жодного слова й навіть жестом не виказав незадоволення.

— Ні-ні, — озвався замість герцога Ульф, спостерігаючи за тим, як Аділь спритно й непомітно міняє місцями келихи. На губах голови ради сама собою з’явилася усмішка, яку йому довелося ховати долонею, удаючи позіхання.

— О Семилико богине, — хитнула головою Йорунн. — Вона робить з Вемунда дурня.

— Вемунд і сам непогано справляється з цим завданням, — миттєво озвався Ульф, ніби це не його рідний син опинився в центрі вишуканого, але від того не менш руйнівного, буревію. — Якщо в нього не вистачає мізків ні помиритися й відступити, ні наполягати на своєму й бодай спробувати поборотися за власне щастя, то краще вже нехай вона суне його у бруд по самісінькі вуха. Швидше отямиться.

— Але ж… — Йорунн здивовано перевела погляд з Ульфа на Арселію, але та лише злегка стенула плечима.

— У пустелі кажуть, що немає сенсу боротися з денною спекою опівдні. І це правда, недарма ж каравани мандрують під світлом місяця.

— До заходу сонця ще треба дожити, — зітхнула Йорунн.

— Не перебільшуй, — схоже, Ульфа вся ця вистава неабияк тішила. — Нехай вчаться точити кігті й шкірити зуби, поки є така можливість. Вони ще надто юні й не розуміють реальних життєвих труднощів.

— Схоже, не всі, — зауважив Хальвард, не зводячи прицільного, аж надто допитливого погляду з Аділя Гіяса вар Сабіра з роду Фарріт. І щось було в цьому погляді, щось таке особливе й значуще, що в Йорунн аж волосинки на руках піднялися. Та не встигла вона до кінця усвідомити, що саме так її нашорошило, як Хальвард вже відвернувся до юної співачки, що якраз просила дозволу привітати іменинницю, й кивнув лагідно й милостиво.

— О боги милосердні, — тихенько пробурмотіла Йоруннн. — Згляньтеся над нашим замком і його мешканцями, адже двох віслюків з темною магією цим стінам не витримати.

Вона стійко витримала пісню. Старанно не помітила, що до танцю Сігрун запросив не той хлопець, що треба. Безтурботно посміхалася, йдучи в одному колі з Вемундом і його партнеркою. Та от коли Сіг спробувала втекти з власного балу — сама мало не вибухнула. 

Хальвард випередив її буквально на мить. Зробив крок уперед, перехопив дочку за лікоть й наказав, схилившись до її вуха:

— Перепроси. Негайно. 

Залою пронеслася хвиля магії — по-юнацьки бурхливої, нестримної, але такої потужної, що Йорунн дихання перехопило. «О ні, тільки не тут, тільки не зараз, коли поруч стільки гостей!» Та прориву не сталося: Хальвард мовчки перехопив цю хвилю, увібрав у себе й загасив, навіть не повівши бровою. Сігрун потупилася, так і не зрозумівши, що тільки що ледь не відбулося. Повернулася до Аділя, пробурмотіла вибачення, а потім змішалася з натовпом гостей та з удаваною жвавістю поринула у бесіди. 

Отямилася Йорунн, лише коли чоловік обійняв її за талію й повів у новому танці.

— Вона сильнішає.

— Я помітив.

— Але досі це не контролює.

— Ти теж свого часу не контролювала. І твій брат, і я, і багато хто до нас. Нічого не вдієш, треба чекати й бути напоготові.

— Хальварде, — вона виконувала потрібні для танцю рухи неуважно, хоча водночас легко й точно, — чи ми не квапимося з… усіма? Їй лише шістнадцять, її кров бунтує, а ми намагаємося обмежити бурхливий потік солом’яними стінами. Ці розмови про заручини лише віддаляють її від нас, змушують Сіг втрачати контроль над собою. І це все якось неправильно. Ми не маємо змушувати її жити тим життям, якого не було в нас, нехай живе собі власне.

Хальвард перехопив її долоню просто посеред чергового розвороту, підніс до губ, торкнувся тонких пальців ніжним поцілунком.

— А якщо я скажу, що заручини — лише привід, тобі стане легше?

— Привід для чого? — нашорошилась вона. — І ні, мені стане легше, коли я знатиму, що наша дочка не обірве стелю на голови своїм поважним гостям.

— Стелю легко відбудувати.

— А гостей?

Хальвард злегка посміхнувся, лише самими кутиками очей, але в Йорунн аж потеплішало на серці.

— Перед святом я власноруч оновив захисні контури. Повір, більше ніяких зруйнованих веж чи випалених покоїв не буде, ніхто не постраждає, ну, хіба що уп’ється без міри, засне у кутку й прокинеться з задубілими ногами й страшенним головним болем. Але тут Сігрун явно ні до чого. 

Йорунн нервово гмикнула, окинула поглядом залу. Святкування потроху втрачало обриси впорядкованості й офіційності, подруги доньки — от же невгамовні розбійниці! — веселилися на повну силу. Навіть Аділь в супроводі похмурого Вемунда знов з’явився серед гостей й запросив на танець ще одну леді. Цього разу — скромну дочку когось з молодших лордів, веснянкувате дівча, для якої партнерство з відомим аристократом було рівнозначне вишуканому компліменту. Музика знов змінилася, а герцог так і не відпустив руку дружини, відверто насолоджуючись кожною миттю разом.