Розділ 4.3

Вона забарилася лише на секунду, а потім сонячно усміхнулася й прийняла запрошення.

Аділь бачив, що на їхню пару дивилися. Хтось нишком й здивовано, хтось у відкриту, не ховаючи посмішок та перешіптування. Якось саме по собі для них знайшлося місце в самому центрі зали, щоб вже точно кожен міг пересвідчитися: син колишнього імператора йде поруч з дочкою герцога, що скинув ясновельможного. Якщо раніше Аділю здавалося, що на нього дивляться скоса, то тепер підозри переросли у впевненість.

— Ви мовчите й супитесь, — грайливо докорила йому Сігрун, і Аділь раптом зрозумів, що це дійсно правда: його вміння приховувати емоції дало збій. — Ні слова, ні жодного відблиску задоволення в очах. Який сенс запрошувати даму танцювати, якщо вас це не тішить? 

Легко, ніби промінець сонця, вона ковзнула навколо, виконуючи елементи танцю, і її розпущене волосся ковзнуло по його плечу. Аділь також повернувся, ніби вони вдвох кружляли навколо невидимого центру. Їхні підняті руки майже торкнулися одне одного тильними сторонами долонь, а вже наступної миті обидва стали в лінію, плече до плеча. Попереду опинилася пара Вемунда з дівчиною у відвертій сукні, й Аділь з незадоволенням помітив, що продиктовану правилами етикету відстань ці двоє не витримували аж ніяк.

— Перепрошую, моя леді, — вичавив він з себе. — Боюся, ваші танці для мене дещо незвичні, й мені доводиться буквально прораховувати кожен наступний крок.

— Брехня, — глузливо кинула вона, ледь не пирхнувши. Крок вперед, крок назад, повільний оберт на місці, знов два кроки уперед, розвернутися, взяти одне одного за руку, обійти по колу, зблизитися, розійтися. Музика погойдувала їх, наче човники на хвилях: ближче-далі, ближче-далі. — Впевнена, якщо зараз дати вам в руки м’ячі для жонглювання, а на голову поставити стос кришталевих келихів, ви нічого не впустите на підлогу й навіть з ритму не зіб’єтеся.

— Що ж, якщо Кінна-Тіате буде потрібен придворний блазень, у вас є достойний кандидат на цю роль.

Її посмішку ніби вітром здуло.

— Я зовсім не те мала на увазі.

— Ну, звісно ж. — Вемунд знов опинився в їхньому полі зору. Його партнерка щось розказувала йому з таким захопленим виглядом, що хлопець пропустив оберт й переплутав напрямок ходи. Дівчина підхопила його під лікоть, спрямовуючи в потрібний бік, і її дотик був суттєво довшим, ніж це було необхідно. — Схоже, вам є з кого обирати.

Сігрун навіть не дала собі клопоту удати, що не зрозуміла. В очах її промайнула зловтішна радість:

— Сподіваюся, навколишні мають бодай половину вашої спостережливості, пане. А втім, тут треба мати вибіркову сліпоту, аби не помітити очевидного.

— Це жорстоко. Я гадав, ви друзі.

— Я теж так думала, — вони якраз знову зупинилися навпроти одне одного, й дівчина демонстративно стенула плечима. — Однак Вемунд знецінив все те добре, що пов’язувало нас із дитинства, нехай пожинає плоди.

— Лише Вемунд? — неголосно поцікавився Аділь. 

— В сенсі? — насупилася Сігрун.

— Я не виправдовую брата, проте смію запевнити, що моя сліпота не є вибірковою в обох напрямках.

— То для повноти картини можу наказати слугам принести вам дзеркало, — роздратовано фиркнула вона. — Я лише дослухаюся вдалих порад, от і все. 

Аділь аж язика прикусив: ну не дівчина, а пустельний скорпіон! Так і норовить вжалити, та ще чим болісніше, тим краще. На жаль, танець якраз дійшов моменту, коли йому довелося обійняти її за талію й повести по широкому колу разом з чотирма іншими парами. І — дякувати богам! — це було не те коло, в якому опинився Вемунд і їхні батьки.

На відміну від інших чоловіків, він не став користуватися можливістю насолодитися близькістю й прибрав руку одразу, як коло зупинилось. Сігрун це помітила. Незадоволено підтиснула губи, на щоках її спалахнув рум’янець.

— Я неприємна вам.

— Чому ж? Ні, в жодному разі, — озвався він сухо, рівно так, аби це прозвучало як «так, ви мені неприємні». — Просто з цікавості: що було в тому келиху, який ви подали Вемунду?

— Лише трави. І ні, не проносні. Але такі, від яких починається гикавка.

— Вишукано й гідно дочки правителя.

— У вас немає права мене засуджувати. Це не вас силують виконувати роль, про яку ви не просили.

— Правда? — він скептично підвів брову.

Вона аж повітрям похлинулася й збилась з ритму.

— Та як ви смієте! — прошипіла, ледь не тицьнувши йому в груди пальцем. — Зневажати мене. Принижувати у всіх на очах на моєму власному святі! Спершу обманювати, прикидаючись чесною людиною, а потім перекидати все з ніг на голову, змушуючи мене почуватися винною за те, що борюся за себе!

Йому довелося підхопити її за руку й розвернути в правильному напрямку, тягнучи за собою, аби не потрапити під ноги іншим парам й не зламати танець остаточно.

— Я вас не обманював.

— Нагадати про стайню? Ви навіть імені свого не назвали, скористалися моїм розпачем, аби…

— Та звідки мені було знати, з ким я розмовляю?! — не витримав врешті Аділь. — Я хотів допомогти, тому й заговорив з вами. І, до речі, ви теж не сказали, ким є. Я гадав, ви якась служниця чи дочка місцевого конюха.