Розділ 4.2

Аділь слухняно підняв келих, але торкнувся пиття лише для видимості. Сігрун чарівно посміхнулась обом братам і повернулась до частування з безневиннішим виглядом. Актори якраз поступилися місцем музикантам, серед яких опинилася і струнка юнка в темній сукні, одна з подруг іменинниці. Дівчина присіла в глибокому реверансі перед герцогом:

— Маю подарунок для подруги, — її глибокий, з оксамитовими нотками голос змусив декого зі слухачів замовкнути й озирнутися. — З вашого дозволу, мій лорде.

— Пісню, пані Інгрід! Потіште нас співом! — гукнув хтось з краю зали, і його миттєво підтримали безладні оплески.

— Пісню на честь іменинниці!

Красуня поправила довгі локони, прийняла з рук слуги невелику арфу, а потім вмостилася на принесеному сидінні, старанно оповитому гірляндами квітів. Тонкі пальци пробіглися струнами, награючи чарівну мелодію, обличчя дівчини набуло загадково-натхненного вигляду. На мить її погляд ковзнув по Сігрун, але чомусь Аділю здалося, що затримався він трохи правіше, на Вемунді. І, судячи з того, як сіпнувся й потупив очі той, нічого не здалося. Та що ж таке?! Просто змова якась у всіх під носом! 

Та нарешті Інгрід заспівала — і всі сторонні думки вилетіли з голови геть. На перший погляд, це була звичайна пісня-вітання, де компліменти жіночності та в'юнкості вишукано перепліталися зі згадками зоряного сяйва, ніжності квітів й привабливості весни. Придворні поети півдня теж любили сплітати словесні мережива, пересипані лестощами, та манера виконання Інгрід змусила Аділя нервово стиснути пальці. Бо дівчина не лестила й не вихвалялася, вона співала щиро й правдиво, дозволяючи слухачам насолодитись переливами мелодії й легким звучанням струн. Здавалося, спів линув просто з її серця, та й голос — об’ємний, впевнений, то тихий і ніжний, то наповнений силою та напором, причаровував. Ох, та від нього по шкірі мурашки бігли!

Сігрун злегка схилилася до Вемунда й прошепотіла:

— Вона неперевершена, правда? 

Вемунду вистачило розуму не кліпати, як сова вдень, та не пустити щелепу, однак і витиснути відповідний ситуації комплімент не вдалося.

— Спів, гідний ваших чеснот, — вступився Аділь. — Ви щедрі, якщо так легко ділитеся з іншими талантами подруг. Але, гадаю, їм пощастило з вами не менше.

— Чому ж? — зацікавлено уточнила вона.

— В її голосі чутно щиру дружбу. Таку не купити за титул чи місце в почті, лише можна отримати в дар, заслуживши повагу підданих, моя леді. 

На його подив, Сігрун підтиснула губи і якось знітилася.

— Можливо. Але, гадаю, ви перебільшуєте мої заслуги.

Спів скінчився, глядачі провели виконавицю бурхливими оплесками, а Сігрун навіть підвелася, вийшла з-за столу й обійняла подругу на знак подяки. 

Решта вечері пройшла значно спокійніше. Вемунд намагався невимушено шуткувати, Сігрун іноді озивалася, хоча й підкреслено неохоче, Аділь же зосередився на перевірці частування й навіть непомітно забракував одне блюдо, повернувши його слузі. Святкування вже перейшло від стадії офіційних промов до завзятих веселощів, тож коли герцог дав знак слугам розсунути столи, аби звільнити більше місця, й подав руку дружині, натовп зустрів їх радісним гомоном. 

Музиканти вдарили по струнах, Хальвард і Йорунн стали навпроти одне одного, починаючи танок. Поруч із ними — Ульф та Арселія, безтурботні та захоплені одне одним настільки, що Аділю не вдалося втриматись від усмішки. Це ж треба! Такі різні, але такі щасливі поруч одне з одним! І як тільки це могло трапитися? Уродженка пустелі й північанин з островів — ну що між ними могло бути спільного? Герцога з герцогинею принаймні поєднала магія, почуття додалися значно пізніше, а тут… Словом, іноді жарти богів ставали дійсно непередбачуваними.

Він так замилувався цими двома подружжями, що не помітив пожвавлення серед гостей. То одна, то інша пара приєднувалася до господарів, і от вже майже вся зала опинилася у полоні танцівників. До Сігрун поки що ніхто не підійшов. Це й зрозуміло, бо за протоколом, який хоча й був менш суворим за імперський, але все одно існував, право запрошення мали найстарші за званням гості. Та не встиг Аділь пнути брата кулаком під ребра, як просто перед ними вигулькнула ще одна красуня. 

— Чи можна запросити вас на танок, пане Вемунде? — незнайомка присіла в реверансі, відкриваючи юнакам неабияку можливість насолодитися видом декольте й пишних грудей у ньому. 

— Ем, я перепро… — почав було той, але дівиця усміхнулася звабливо й загадково водночас, схопила його за руку й потягла у самісінький центр.

Та щоб її пустельні вітри в потилицю цілували! Демониця якась, а не вихована дівчина, а брат… Куди тільки батько дивиться і чому досі не втрутився й не нагадав синові про його обов’язки? Аділь нервово роззирнувся, розуміючи, що така підкреслена неповага до іменинниці вже точно не залишиться непоміченою й глибоко зітхнув. Що ж, Вемунд, звісно, ідіот, якому треба буде влаштувати прочуханку за першої ж нагоди, бо завтра вони просто потонуть у плітках. Але не хотілося б, щоб усілякі дармограї викачали в бруді ім’я Ульфа Ньорда. А це означає, що доведеться відбуватися за всіх самому. 

Аділь кашлянув у кулак, намагаючись позбавитися почуття сухості, що раптом взялося дряпати горло й заважати говорити.

— Леді Сігрун, — він шанобливо схилився перед дівчиною, простягнувши їй руку. — Чи не надасте ви мені честь запросити вас?