Розділ 4.1

***

Її присутність він відчув за хвилину до того, як герольд оголосив ім’я дівчини. Відчув не магією, бо її напівпробуджена сила поки була майже непомітною, особливо в присутності батьків. Просто якоїсь миті потилицю наче голкою вкололо від чужого погляду. Звісно, вигляду він не подав, не перервав ввічливої бесіди й не обернувся, аби відшукати її у натовпі. Втім нервами все одно пробігло радісне напруження, ніби у передчутті небезпечної, ризикової витівки з вельми туманними наслідками.

Та коли у повітрі продзвеніло «Сігрун, донька Хальварда», і Аділь разом з усіма обернувся до іменинниці, слів йому забракло.

Легка, мов пір’їнка, струнка й гнучка, як листя болотяного ірису, волосся, подібне до блискучого сонця, щоки, вкриті легким, мов перші промені світанку, рум’янцем, манкі персикові вуста на смак, мабуть, нагадали б йому лагідну сонячну весну. На фоні яскраво вбраних подруг, чиї усмішки буквально засліплювали, Сігрун могла б виглядати скромною та менш помітною, якби всю її постать не огортало добре відчутне сяйво впевненості. Ох, непросто буде Вемунду підкорити таке зухвале серце! 

Разом з усіма гостями Аділь схилився у вітальному поклоні й злегка скосив очі на брата. Той витріщався на дівчину так, ніби бачив її уперше. І щоки юнака залилися фарбою аж до самих вух. А от Сігрун зиркнула на братів дуже й дуже багатозначно, Аділю навіть здалося, хитрувато.

— Будь сьогодні обережним, — прошепотів він Вемунду крадькома. — І уважним. І обережним. І стеж за язиком.

— Про що це ти? — розгублено кліпнув той.

— Сам не знаю, — втаємничувати брата в події на стайні Аділь не став. — Просто… передчуття.

Їм обом дісталися найкращі місця за центральним столом, праворуч від Хальварда і Йорунн, точно поруч з Сігрун. Ульф і Арселія сіли ліворуч, їхню увагу миттєво поглинула бесіда з герцогом, тож на деякий час молодь залишилася ніби сама по собі. Щоправда, подруги Сігрун примудрилися посилати хлопцям неабиякі погляди навіть через стіл та над головами танцюристів й акробатів, що розважали публіку, поки тривала вечеря. 

— Як вам перебування у Кінна-Тіате? Вже призвичаїлися до нашої прохолоди? — ввічливо поцікавилася Сігрун, ненав’язливо підсуваючи Вемунду якусь незрозумілу страву, запечену у соусі. 

Той взяв частування суто механічно, навіть не кинувши оком на тарілку. Аділь непомітно відпустив одне зі своїх експериментальних плетінь, яке б мало виявити в їжі небезпечні речовини, та швидко переконався, що нічого зайвого у тарілці немає.

Сігрун помітила. Кинула на нього зверхній та провокативний погляд: що, мовляв, гадав я не здогадаюся, що ти чатуватимеш? А потім поклала того ж самого частування й собі й демонстративно відправила перший шматочок до рота.

— Сіг, ну не треба, а? — стражденно озвався Вемунд. — Яка ще прохолода? Від тебе ледь не зимовими буревіями віє. 

— Я взагалі-то про погоду, — озвалась вона, невинно змахуючи довгими віями.

— А… Ну, так. Вітер трохи набридає, але це нічого.

— А вам, пане Аділю? — вона вперше звернулася до нього напряму, й чомусь звучання власного імені в її устах здалося йому дивним.

— Моє серце зігріте теплом гостинності вашого дому. Хто б скаржився на примхи природи в такому разі? — ввічливо озвався він, але Сігрун скривилася.

— Така гостинність, що ви вирішили пробиратися в місто крадькома?

— Щиро перепрошую за затримку. Кінь закульгав.

— Так і запишемо, — вона відсалютувала йому келихом й зробила ковток.

— Сподіваюся, моє запізнення вас не образило.

— Ні-ні, — удавано байдуже запевнила вона. — Вам можна було взагалі не приїжджати. Стільки марних клопотів через якесь дурнувате шістнадцятиріччя.

— Гм, твоє свято не дурне, — знизав плечима Вемунд. — Воно красиве. Як і ти.

Саме в цей момент в центрі зали розкрутили мотузки, на кінцях яких кріпилися підпалені тягарці, і трійка досвідчених акробатів влаштувала справжній танок з вогнем, підстрибуваннями, шаленими обертами, складними трюками й спробами схопити полум’я руками. З волі акторів мотузки то намотувалися й скорочувалися, то розпускалися й ставали довшими, а вогні стрибали й оберталися в шаленому темпі. Виглядало це красиво і небезпечно, тож публіка плескала у долоні й вражено зойкала, коли то один, то інший актор опинявся ризиково близько до вогняних ліній. Одна з подруг Сігрун, та, що з рудим волоссям, взагалі підскочила зі свого місця, щиро сміючись й вигукуючи слова підтримки. 

— Дивіться-дивіться, — підморгнула Сіг. — Це лише початок.

Один з акторів помітив дівчину, підійшов, схилився перед рудоволосою в вишуканому поклоні й простягнув руку, запрошуючи йти з ним. Вона й пішла! Актор дав їй у руки маленький бубон — дівчина підняла руку й струснула ним, розсипаючи залою срібний дзвін, — а потім стала у центрі й затанцювала просто у середині вогняних кіл. Її темно-мідне волосся виблискувало, ніби справжня пожежа, довга зелена спідниця підлетіла у вихорі танцю, на мить демонструючи стрункі ніжки у білих панчохах. 

Глядачі аж засвистіли й затопали ногами від захоплення, і Аділь з незадоволенням відмітив, що Вемунд теж не відривав очей від красуні й аж дихання затамував. Сігрун спостерігала за цим з хитрою усмішкою, яку навіть не збиралася ховати!