Розділ 3

— Отже, рада імперії все-таки готова до змін? 

— Скоріш, готові відпустити минуле й рухатись далі.

Лорд Хальвард обережно згорнув сувій, прикрашений одразу декількома розмашистими підписами, останній з яких, найголовніший і найзначущіший, належав його другу Ульфу Ньйорду. Послання було довгим, прописаним старанно й виважено, і хоча було звичайним папірцем, мало для Хальварда неабияку ціну. 

— Власне, я вважаю, що фактичне розділення між нашими країнами вже давно відбулося. Недоре живе своїм життям, Золоті Землі — своїм. Це не добре і не погано, це просто є, — Ульф стенув плечима, розглядаючи місто, що розкинулось на гірському схилі розсипом білих будинків під синьо-сапфіровими дахами. Весіннє сонце радісно виблискувало з-за пухнастих білих хмаринок, долина й гори за містом сяяли усіма відтінками свіжої зелені. Прибудинкові сади рясніли квітами, від чого складалося враження, що столиця буквально утопає в легкій біло-рожевій піні. Все-таки, весна в горах була прекрасним видовищем.

— Якби я не знав, скільки зусиль ти вклав в оце своє «просто є», — гмикнув Хальвард, — то повірив би.

— Не перебільшуй.

— Переобладнання північних портів, — почав загинати пальці Хальвард, — видобуток руди за Сірими Перевалами, введення єдиних законів і для столиці, і для провінцій, побудова системи зрошення південніше Дармсуда, щоб зупинити наступ Великої Пустелі…

— Гей, останнє — не я! Це Верховний жрець Іліяс разом з Аділем. Вони щось там таке накрутили, що тепер між нами й піском розкинувся справжнісінький сад.

— Я чув, — приховав усмішку Хальвард. — А ще чув, що це саме Аділь запропонував відмовитися від постійного утримання води за допомогою магічних плетінь, а натомість вивів до поверхні водяну жилу, яка наповнила систему звичайнісіньких каналів й працює без постійної підтримки.

— Ну от я й кажу: накрутили, — не став сперечатися Ульф, втім, приховати гордість за хлопця не зміг. Нехай і не кровний, а все ж син. — Головне, що нарешті рада дотумкала, що не обов’язково кудись лізти зі зброєю, аби отримати постійний прибуток й сите життя. Тож я справді вважаю, що час підписати цю угоду.

— Королівство Недоре, — задумливо промовив Хальвард. — Королівство Золотих Земель... 

— На зміну назви вони не погодились категорично. Данина тисячолітній, трясця, історії.

— …І король, якого обиратиме велика рада, діти якого не матимуть права безпосереднього наслідування.

— Що, враховуючи ту саму історію, є непоганою мірою захисту від появи чергового безумного тирана. Повірити не можу, що ми це зробили. — Ульф перевів погляд на свого колишнього лорда, теперішнього союзника й найближчого на світі друга. — Ти це зробив, розумієш?

— Ми це зробили, Ульфе.

— Поклали кінець імперії та її хижим амбіціям.

— Сімнадцять років миру без війн, погроз, спалених будинків та вбитих сімей. Ціле покоління встигло вирости за цей час. Зелені острови живуть мирним життям, торговий шлях між нами й Великим Степом знову наповнено людьми! Вперше за кілька сотень років.

— Здається, нам є що святкувати, правда ж?

Він наповнив два келихи, один взяв собі, інший простягнув герцогу… Поки що герцогу, а невдовзі — повноправному королю Недоре, Міати та Зелених островів. Той вдячно кивнув.

— Знаєш, перед самим вашим прибуттям Сігрун вчергове сварила нас з Йорунн за те, що ліземо у її життя, й кинула цікаву фразу: ти той, хто двічі майже розвалив імперію.

Ульф підморгнув:

— Ну то вітаю, ти її таки розвалив з третьої спроби.

Вони обмінялися поглядами й тихенько розреготалися.

— Ох вже мені ці діти, — Ульф навіть келих відставив. — Немає з ними спокою. Знаєш, я в їхньому віці теж сердився, коли хтось починав розказувати, як мені треба жити. Зараз, присягаюся, золотом заплатив би за докладні вказівки з конкретними пунктами, поясненнями й планом дій.

— Вибач, друже, але подібні вказівки тепер роздаєш ти.

— Та я помітив.

— Звучить так, ніби є якесь «але».

— Воно завжди є, Хальварде, — злегка розгубив веселість Ульф. — І для мене звучить воно дуже просто: тік-так, тік-так, — він ткнув рукою на великий годинник на стіні. — Це ви з Йорунн, два безсовісні маги, виглядаєте й почуваєтеся чи не молодшими, ніж двадцять років тому. Але я звичайна людина. Я хочу встигнути насолодитися життям поруч з дружиною, дітьми та, можливо, онуками. Бажано десь за межами палаців й залів нарад, напханих безсумнівно поважними, але набридливими фізіономіями політиків, інтриганів та прохачів. Врешті, я одружений з найкрасивішою жінкою імперії! Майте совість, дайте мені провести решту життя в її обіймах, а не за написанням документів.

Герцог посміхнувся злегка сумно, але з розумінням.

— Отже, все-таки хочеш залишити своє місце голови ради? Дай вгадаю, змагатися за корону Золотих Земель теж не будеш?

Ульф заперечно хитнув головою.

— Такою була наша домовленість від самого початку. Я обіцяв взяти імперію під контроль й простежити, щоб вона не наробила лиха до моменту, коли буде знайдено постійне рішення. Гадаю, це і є воно. За нашою угодою, — він ткнув пальцем у сувій, — ти маєш право назвати ім’я претендента на корону, якого вважаєш найкращим. Звісно, я не можу гарантувати, що переможе саме він, проте мій вплив у раді без перебільшення може зрушити з місця й камені.