ЧАСТИНА 1. Розділ 1

— Де Сігрун? Благаю, скажи, що вона не втекла з міста й не вигадала якоїсь невимовної каверзи.

— Не скажу, бо не маю гарантій. Запитав би в неї сам.

— Запитав би, якби знав, де її шукати. Вона примудрилася не трапитися мені на очі від вчорашнього вечора. Невгамовне дівчисько!

— Додай ще, що це в неї від матері.

— А хіба ні?

— Сігрун таке ж твоє дитя, як і моє. Так що я б посперечалась.

— Але не будеш?

— Сенсу немає: ти все одно залишишся при своїй думці.

Хальвард підійшов до дружини, схилився й зазирнув у дзеркало, перед яким Йорунн востаннє перевіряла святкове вбрання. Що там можна було перевіряти, Хальвард щиро не розумів, адже для нього герцогиня виглядала ідеально що в дорогоцінній тіарі та розшитій сріблом сукні, що в простецькому степовому вбранні для їзди верхи, що взагалі без одягу. 

Втім сьогодні він мусив визнати, що Йорунн перевершила саму себе. Довге світле волосся було зібрано на потилиці охайними локонами й прикрито золотистою сіткою, чоло вінчав витончений золотий вінок, схожий на переплетені лози. Ніщо зараз не видавало в ній воїтельницю та найкращу вершницю Недоре і Великого Степу. Погляд герцога ковзнув неглибоким вирізом сукні, що приховувала підтягнуте тіло, позбавлене незграбності юності й надмірного виснаження від тренувань, перемістився на тонкі зап'ястя, прикрашені не вилогами кольчужних рукавиць, а елегантними браслетами з острівних перлин. Їй неймовірно личила ця суміш підкресленої зовнішньої жіночності й потужної внутрішньої сили, яка буквально бриніла навколо. Така собі сталь, загорнута у шовк і оксамит. Унікальна й дійсно неповторна.

— Не дивись на мене так закохано. — Йорунн все ще шарілася від його уваги, наче юна дівчина, хоча, здавалося б, за сімнадцять років разом могла б звикнути. Та він і не подумав виконувати прохання. Дурненька: він чекав її так довго, тож милуватиметься досхочу: і вдень, і вночі, і в реальності, і на мості-між-світами, і навіть у самій вічності.

— Ти неперевершена, знаєш про це?

— Звідки б: ти сказав це разів зо десять, якщо рахувати з моменту пробудження.

— Неприпустима помилка, треба було більше.

— Хальварде, — вона притиснулася до його руки щокою й докірливо насупилася. — Якщо ти продовжиш в такому дусі, то на офіційну церемонію спізниться не тільки Сігрун.

— А вона спізниться?

Герцогиня лише безнадійно зітхнула.

— Вже час. Треба перевірити, чи готовий хоча б Ейвінд.

З-під склепінь палацу вони вийшли разом, як і належало правителям. Поруч із батьками чемно крокував шестирічний хлопець, вбраний так само урочисто. Він повною мірою успадкував сувору батьківську красу, хоча й пом’якшену дитячою округлістю щік й виразом щирої допитливості на личку, але на відміну від інших представників сімейства почувався ніяково під час офіційних заходів.

Таких от, як зустріч гостей з нагоди святкування повноліття наступниці трону за відсутності цієї самої наступниці.

Герольди на стінах дмухнули у горни, теплий весняний вітер підхопив чорно-сині стяги, шиті сріблом, ляснув кольоровими прапорцями, що прикрашали просторий внутрішній двір замку. І рівно о тій самій хвилині, як перші гості проминули гостинно розчахнуті ворота й підняту догори решітку, десь з глибини палацу долинули квапливі кроки. Хтось перечепився, щось металеве з брязкотом гепнулося на підлогу, почувся смачний зойк болю та не менш смачна лайка, які, втім миттєво змінилися ображеним сопінням.

Хальвард і бровою не повів, не відриваючи погляду від багатолюдної процесії вершників та возів, яку очолював чоловік, вбраний у все чорне. Мить — і праворуч від герцога, тихенько буркочучи собі під ніс й квапливо обсмикуючи одяг, з’явилася дівчина. Щоки її палали від обурення й сорому, сіро-зелені, як у матері, очі метали блискавки.

— Навіть питати не хочу, де ти була, чому запізнилася та якого дідька прийшла сюди в потертих штанях і спітнілій сорочці, — з виразу обличчя Хальварда було не зрозуміти, сердиться він чи відчуває полегшення, що норовливе дівча все-таки вшанувало церемонію своєю присутністю.

— Це випадковість, я не винувата! Мене затримали у місті, — прошипіла крізь зуби Сігрун. — Була на звичній вранішній прогулянці верхи й повернулася б вчасно, якби натовп не заполонив усі дороги та провулки так, що я ледь проштовхалася до бокових воріт. І, звісно ж, не встигла переодягнутися.

— Коли я сказав, що не хочу питати, то це означало, що вислуховувати жалюгідні виправдовування теж не бажаю, — незворушно обірвав її герцог. 

— Але ж, тато! Моєї вини тут геть немає, це все містяни, вони…

— …Вийшли привітати твоїх гостей замість тебе? Який кошмар: люди радіють повноліттю своєї майбутньої правительки. 

— Тату!

— Цить! — обернулася на них Йорунн. — Сігрун, в тебе на правій щоці пил.

Дівчина злодійкувато роззирнулася й витерла пляму рукавом, не менш брудним, ніж обличчя.

— Єдина моя провина в тому, що я не здогадалася взяти із собою вінець. От в ньому мене б упізнали й пропустили сюди одразу. Ще й квітів під ноги накидали, як от їм, — вона кивнула у бік глядачів, які дійсно підкинули у повітря біло-рожеві пелюстки, вочевидь, обірвані з квітучих дерев.