Носоріг

Позиція “Носоріг” виправдовувала свою назву на всі сто відсотків. Це був шматок землі, який щодня вперто і тупо бився лобом об ворожі штурми. Ми з Кумом і Студентом прибули туди на світанку. Завдання було просте як двері: заскочити, підтримати хлопців вогнем, забрати двох поранених і до вечора вийти назад.

Але війна і наші плани – це дві паралельні реальності. Тільки-но ми застрибнули в траншею, як небо над “Носорогом” почорніло від ворожих “пташок”. FPV-дрони висіли каруселлю, не даючи підняти голову. А за ними, як за розкладом, полізла ворожа піхота. День перетворився на два, два – на п'ять. Ми застрягли на тиждень.

На третю добу, коли тушонка добігала кінця, а замість води ми пили якусь каламутну рідину з воронки, Кум зібрав нас у бліндажі. Він виглядав, як демон: чорний від кіптяви, зі злиплими вусами, але з абсолютно спокійним поглядом. 

– Значить так, панове, – Кум закурив останню цілу сигарету і пустив дим у низьку стелю. – Експрес-тур на “Носоріг” офіційно перейшов у статус путівки “олл-інклюзив”. Вийти ми не можемо – “пташки” нас розберуть на запчастини ще біля першої посадки. Тому залишаємося. 

– Куме, в нас боєкомплект не гумовий, і “трьохсоті” важкі, – обережно подав голос Студент. 

– Двічі не вмирати, Студенте, а один раз – і так не хочеться! – відрізав Кум. – Якщо Всесвіт нас тут запер, значить, пацанам на “Носорозі” наші автомати зараз потрібніші, ніж Старшині в тилу наші морди. Будемо триматися.

Я йому й перечити не став. З артилерією, дронами і рішеннями Кума сперечатися однаково марно.

Після чергового, особливо нахабного штурму, коли ми вже ледь відбилися гранатами, сталася подія, яка змінила наш побут. На дні окопу, присипаний землею і контужений, виявився живий подарунок долі – ворожий штурмовик. Коли ми його відкопали і обтрусили, перед нами постав класичний, круглий як млинець, переляканий бурят.

Кум, обмацуючи його на предмет зброї, аж світився від щастя. 

– Рексе, Студенте! Ви бачите це диво природи?! – Кум поплескав бурята по брудному плечу. – Це ж не просто полонений, це наш золотий квиток! Це живий обмінний фонд! Ви розумієте, що це означає? Це подвійна премія! Це залізобетонна відпустка додому! Я його вже люблю як рідного брата! 

Студент, який якраз перемотував руку одному з наших поранених, зло зиркнув на Кума. 

– Куме, яка відпустка?! Нас тут і так як шпротів у банці! Чим ми дихати будемо? У нас два “трьохсотих”, ми втрьох, а тепер ще оцей екзотичний екземпляр! Він же смердить болотом і якоюсь мерзлою рибою. Де він буде спати? А головне – що він буде їсти?! Нашу останню банку згущонки йому віддаси?! 

– Студенте, не мисли так вузько! – Кум радісно зв'язував бурятові руки стяжкою. – Це інвестиція! Стався до нього як до біткоїна. Сьогодні він смердить і їсть нашу згущонку, а завтра ми його міняємо на нашого пацана, а самі їдемо пити пиво в тил!

Бурят виявився слухняним до абсурду. Він не пручався, не кричав. Робив усе, що йому показували жестами: подавав цинки з патронами, копав землю, сидів тихо. Була лише одна проблема. Він не розумів жодного слова. Ні української, ні російської, ні відбірного армійського мату. Він просто дивився на нас вузькими очима, кліпав і кивав головою в такт будь-якій інтонації.

Кум, як головний дипломат, не залишав спроб витягнути з нього хоч якусь тактичну інформацію. 

– Слухай сюди, Чингісхан! – кричав Кум йому у вухо. – Скільки вас там у посадці лишилося? Коли ротація? 

Бурят тільки кліпав і посміхався. 

– Та він же дуб-дерево, Куме! Він російську бачив тільки по телевізору в своєму улусі, – сміявся я.

Зрозумівши, що вербальна комунікація мертва, Кум зітхнув і перейшов до плану “Б”. Він підійшов до буржуйки, дістав звідти велику чорну вуглину, розчистив шматок глиняної стіни бліндажа від павутиння і почав творити. 

– Дивись і вчися, Рексе. Мова мистецтва – універсальна, – гордо заявив Кум і намалював на стіні криву лінію. 

– Це що, графік падіння рубля? – спитав Студент. 

– Це окоп, неук! – гаркнув Кум. Потім він намалював чоловічка-паличку в окопі і тицьнув вуглиною в бурята. Бурят раптом пожвавився. В його очах блиснув інтелект неандертальця. Він закивав головою і простягнув зв'язані руки до вуглини. Кум розв'язав йому одну руку і дав “олівець”.

Наступна година перетворилася на сеанс первісного живопису. Стіна бліндажа швидко вкривалася петрогліфами. Кум малював дрона (хрестик у кружечку). Бурят малював сонце, а потім жирно закреслював його вугіллям. Потім малював три палички (дерева), стрілочку і велике коло. Ми зі Студентом спостерігали за цим з розкритими ротами. Вони спілкувалися! Без жодного слова, тільки “у-у” та “а-а”.

– Рексе! Я геній розвідки! – радісно прошепотів Кум, витираючи чорні руки об штани. – Значить так. Розшифровую. Закреслене сонце – це ніч. Оцей хрестик-дрон він закреслив теж. А оці три дерева і стрілочка – це стежка за згорілим БМП на лівому фланзі. 

– І що це означає? – не зрозумів Студент. – Це означає, що в них немає нічних дронів з тепловізорами! У них батареї сідають. І з другої до четвертої ночі вони взагалі сліпі, бо чекають на підвіз акумуляторів! А стежка ліворуч – не замінована, бо вони нею воду носять. Це наш вихід!

Інформація виявилася золотою. Через добу, рівно о третій ночі, коли небо було чорним і чистим від дзижчання ворожих коптерів, ми почали евакуацію. Йшли тихо. Студент тягнув одного легшого “трьохсотого”. А от другого, важкого пораненого, якого треба було нести на ношах, ми... доручили нашому “біткоїну”.

Кум просто підвів бурята до нош, показав на пораненого, потім намалював у повітрі пальцем автомат і покрутив ним біля скроні. Бурят усе зрозумів миттєво. Він вхопився за ручки нош спереду, я взяв ззаду, і ми рушили. Цей житель тайги пер по багнюці, як справжній носоріг, жодного разу не спіткнувшись і не пискнувши.

Ми вийшли. Без єдиного пострілу. Пройшли ту саму стежку за згорілим БМП і до ранку вже були на точці евакуації, де нас зустрів Док і розвідка. Коли бурята забирали контрики, він озирнувся на Кума і несподівано помахав йому рукою, як давньому другу. Кум поважно кивнув у відповідь.