Кіт у мішку

Почалося все з того, що наш Студент зламався. Тобто фізично він був цілий, бронік носив справно, зброю чистив, але ментально хлопець десь катапультувався. Він перестав випускати з рук телефон. Сидить у бліндажі, дивиться в екран і посміхається сам до себе, як кіт на сметану.

Ми зі Старшиною, Кумом і дядею Васею спочатку думали, що хлопця контузило. 

– Студенте, ти що там побачив? – підозріло мружився дядя Вася. – Координати бункера путіна знайшов, чи тобі премію в “Дії” нарахували? 

– Та ні... – червонів Студент, ховаючи телефон у розгрузку. – Просто... відео смішне.

Але “смішне відео” тривало тижнями. Аж поки одного вечора, сьорбаючи чай з алюмінієвого кухля, малий не видав: 

– Хлопці. Я одружуюся.

У бліндажі запанувала така тиша, що було чути, як миша гризе сухар у кутку. Дядя Вася покрутив пальцем біля скроні, Старшина почав щось бурчати про “молоде-зелене і куди ти лізеш поперед батька в пекло”, але слово взяв Кум. Він відклав свій автомат, поправив вуса і урочисто промовив: 

– Відставити паніку в підрозділі! Одруження, панове, це серйозний крок. Це вам не штурм посадки, тут думати треба. І тільки справжній, зрілий чоловік може на таке наважитися. Студенте, ти прийняв чоловіче рішення. Рота тобою пишається.

А через два дні ми вантажилися в стареньку, але надійну М-113. Попереду було бойове завдання, адреналін уже бив по венах, пахло солярою, мастилом і тим специфічним страхом, який ми всі навчилися ховати глибоко всередині. Студент сидів навпроти нас із Кумом. Блідий, зосереджений. Раптом він перекрикує рев мотора: 

– Рексе! Куме! Якщо... коротше, коли ми повернемося, я запрошую вас на реєстрацію шлюбу! У Дніпро! Будете моїми старостами і старшими братами!

Ми з Кумом переглянулися. В напівтемряві бронетранспортера я побачив, як у Кума, цього старого бронебійного вояки, раптом заблищали очі. Він шмигнув носом, ляпнув Студента по коліну і гаркнув: 

– От бісова дитина! Ти що робиш?! Тепер ми точно зобов'язані повернутися! У нас же тепер контракт із твоєю нареченою! А Кум своїх слів на вітер не кидає!

Із завдання ми, звісно ж, повернулися. Всі цілі, хоч і брудні як чорти. Тепер постала інша стратегічна задача: вибити звільнення. Щоб не пробивати стіну командирського нерозуміння двічі, Кум розробив геніальну тактичну операцію “Оптом дешевше”. Він напросився одного дня, щоб саме ми з ним завезли нашого Ротного до Комбата на нараду.

Коли нарада закінчилася, і обидва командири вийшли на ґанок покурити, Кум пішов у наступ. 

– Панове командири! – почав він з виглядом дипломата ООН. – Тут така справа... Генофонд нації під загрозою зриву. Наш наймолодший боєць, Студент, вирішив створити ячейку суспільства. Одружується! А оскільки ми з Рексом йому за батьків, братів і психотерапевтів, то маємо проконтролювати процес. Дніпро. Один день. Туди й назад. Суто офіційна частина, без циган і ведмедів. 

Командири переглянулися. Ротний гмикнув, Комбат посміхнувся. 

– Ну, якщо сам Кум гарантує відсутність ведмедів... – протягнув Комбат. – Добро. Завтра зранку щоб виїхали, післязавтра ввечері щоб були в строю.

І ось ми мчимо втрьох на нашому джипі в напрямку Дніпра. Ми з Кумом спереду, Студент ззаду, вбрався в чистенький, випрасуваний піксель, пахне якимось модним одеколоном. Ведемо бесіди про вічне, про сім'ю, про те, як воно – бути жонатим. 

– А розкажи-но, Студенте, – питає Кум, не відриваючи очей від дороги. – Яка вона хоч із себе? Де познайомилися? 

– Та гарна... – замріявся хлопець. – В інстаграмі познайомилися. Місяць тому. Списувалися, потім на відеозв'язок перейшли. 

Я поперхнувся енергетиком. Кум різко вдарив по гальмах, джип вискнув шинами і зупинився на узбіччі.

– Почекай-но... – Кум повільно повернувся до Студента. Очі його стали розміром із п'ять копійок. – Тобто як “по відеозв'язку”? Ти хочеш сказати, що ти її ще ЖОДНОГО РАЗУ вживу не бачив?! 

– Ну... так, – кліпнув очима Студент. – А яка різниця? Я серцем відчуваю!

Я почав реготати як проклятий, б'ючись головою об підголівник. 

– Яка різниця?! – зарепетував Кум, хапаючись за голову. – Рексе, ти чуєш цього Ромео недоробленого?! Я розвертаю джип! Валимо назад! Це розвод! Це афера століття! Там замість нареченої прийде майор ФСБ Анжела з бородою і кредитом на твоє ім'я! Та з нас Старшина і Ротний три шкури спустять, якщо ми тебе отак наосліп оженимо!

– Куме, спокійно, – витираючи сльози, сказав я. – Їдемо. Якщо там майор ФСБ, ми його в полон візьмемо. Якщо ні – погуляємо на весіллі.

Доїхали. У зазначеному місці, біля РАЦСу, стояла купка людей. А посеред них... стояла Вона. Зовсім юна, тендітна дівчина в розкішній білій вишитій сукні, а на голові – пишний квітчастий віночок. Жодної бороди. Тільки величезні, перелякані й щасливі очі. З джипа вивалилися ми: три піксельні бурлаки. Добре хоч помиті і з букетом, який Кум виторгував на трасі у якоїсь бабусі.

Студент зблід. Непевним кроком, наче йшов по мінному полю, він рушив їй назустріч. А вона не витримала. Кинула свій букетик, зірвалася з місця і просто влетіла йому в обійми.

Стало зрозуміло, що Кумові теорії про афери провалилися з тріском. Почуття там були такі, що іскри летіли. Вони вчепилися одне в одного і почали цілуватися. Хвилину, дві, п'ять... Родичі молодої зніяковіло переминалися з ноги на ногу. Ми з Кумом стояли поруч. Десь на десятій хвилині безперервного поцілунку Кум зрозумів, що треба рятувати ситуацію.

Він широким кроком підійшов до батьків нареченої, які вже не знали, куди очі діти. 

– Доброго здоров'ячка! – рявкнув Кум, простягаючи свою ручищу батькові дівчини. – Я – Кум, це – Рекс. Ми, так би мовити, посаджені батьки з боку ЗСУ. Ви не дивіться, що вони там дихати забувають. У хлопця просто легка контузія від кохання. Зараз відпустить! А ви, мамо, не переживайте, хлопець у нас золотий, не п'є, не курить, з автомата стріляє влучно. За ним ваша доця як за бетонною стіною!