Тюнінг

Настала нарешті та благословенна мить короткого відпочинку. Бойові задачі закриті, всі розбрелися хто чим зайнятися: хто спить, хто тушонку гріє, а Студент, наш наймолодший боєць та гордість ІТ-сектора, сидить у кутку бліндажа. Очі горять, в руках – посилка з Нової Пошти, яку ми ледве вчора забрали.

Студент вирішив, що його 74-ий калаш недостатньо “тактикульний”. Надивився ютубів, зайшов на якийсь “перевірений сайт” і замовив собі телескопічний приклад. Магпул, каже. Оригінал. З Житомира прислали.

Він розпакував це диво пластикової думки, погладив його по шорсткому боці і взявся за апгрейд. План був простий: відкрутити старий радянський приклад, прикрутити житомирський Магпул. Що могло піти не так?

Проблема прийшла звідки не чекали. Гвинт, що тримав старий приклад, намертво зрісся з металом автомата ще, мабуть, за часів Брєжнєва. Студент, висунувши язика і пітніючи як миша в крупі, намагався відкрутити його крихітною викруткою, що йшла в комплекті з якимось дитячим конструктором.

– Ну що ти мучиш ту залізяку, синку? – з доброю усмішкою підійшов Кум, який до цього моменту з філософським виглядом палив цигарку. Добро серце Кума не витримало. – Ти ж її просто гладиш! Тут, Студенте, потрібен спеціальний, сержантський підхід.

– Який підхід? – з надією запитав Студент, витираючи чоло.

– Науково-технічний. Значить так: несіть WDшку, дебелу викрутку (таку, щоби нею можна було танк підняти) і молоток.

Студент зблід. 

– Може, не треба молоток? Гвинт може... ну... зіпсуватися. Це ж тактичний приклад, перевірений сайт!

– Мовчи, салабоне! – авторитетно відрізав Кум. – Гірше не буде. WDшка – це як свята вода для техніки: все лікує, навіть якщо ти цього не хочеш.

Кум взяв балон і щедро залив WDшкою не лише гвинтик, а й весь калаш. Мабуть, вирішив, що механізму АК теж не завадить трохи “тактикульності”. Навіть на рушник Кума трохи потрапило. Гірше не буде.

Ми трохи почекали. Кум взяв викрутку і почав пробувати крутити. Гвинт не те що не провертався, він навіть брову не підняв у бік Кума. Ситуація була серйозна.

– Так, – скомандував Кум. – Ви обоє, – він кивнув на мене та Студента, – тримайте автомат. Рексе, ти тримай за приклад, Студенте, тримай за цівку. Я зараз гепну по викрутці, щоб зірвати його з місця.

Ми вхопилися за калаш. Кум замахнувся молотком. 

– Один... два... гуп! – вдарив Кум. Гвинт стоїть.

– Сильніше треба! Він, падлюка, заржавів намертво! – Кум замахнувся сильніше. В очах блиснув вогонь рішучості.

– Один... два...

І тут... Бойовий клич косатки, що народжує в Криму, пролунав над усім селом. Кум промахнувся по викрутці і вдарив собі точнісінько у великий палець лівої руки, яким притримував інструмент.

На крик, що чути було аж до Перекопу, прибігли Старшина і наш досвідчений водій дядя Вася. Вони одразу все зрозуміли, бо, мабуть, бачили таку “тактикульність” не один раз.

Дядя Вася взяв до рук автомат Студента. Кум, тримав свій поранений палець, сидів на зігнутих ногах і стогнав, що його хочуть вбити власні бойові побратими.

Дядя Вася дістав з кишені окуляри і натягнув їх на носа. Подивився на гвинт, колупнув його тією самою дебелою викруткою Кума і авторитетно констатував:

– Значить так, Студенте. Тут треба лещата і ударна викрутка. А не оце лайно! – і дядя Вася високо над головою підняв ту саму викрутку, якою до цього орудував Кум. – Цим гвинт не зірвеш, тільки палець відіб’єш. Прогрес не зупиниш викруткою, якщо вона не ударна.

Процесія рушила до складу Старшини. Лещата у нього там були – великі та міцні, як радянська влада в 80-х. Кум, хоч і поранений, але заявив, що саме він має довести справу до логічного завершення. Це був його особистий бій з гвинтом.

Дядя Вася вручив йому ударну викрутку. Кум, недовго думаючи, взяв її вже у праву руку (бо лівий палець був забинтований), а молоток взяв у поранену ліву.

– Куме, – тихо запитав я, дивлячись на цю картину. – Може, не треба? Лівій руці і так погано.

– Не шипи під руку, Рексе! – заперечив Кум з вогнем в очах. – Гвинт повинен бути знищений!

Він наставив викрутку на гвинт. Замахнувся забинтованою лівою рукою. 

– Гуп!

І знову... Крики косатки поновилися. Кум промахнувся по ударній викрутці і вдарив себе... точнісінько у великий палець вже правої руки.

Дядя Вася і Старшина просто котилися зі сміху. Вони не могли навіть говорити.

– Ну ти й артист, Куме! – витирав сльози Старшина. – За шкідництво техніці і каліцтво власної персони ми тебе залишаємо без премії. Це ж треба так тактикульно підійти до справи!

Коли Кум зрозумів, що може загинути не на полі бою, а при взятті гвинтика на Студентовому калаші, він поступився. Мовчки віддав молоток дяді Васі. Дядя Вася знову одягнув окуляри. Два рази гепнув по ударній викрутці. І... клац! – гвинтик зрушився з місця.

Щасливий Студент замінив приклад. Калаш виглядав сучасно, тактикульно, як у найкращих фільмах Голлівуду. Кум сидів на табуретці, обережно тримаючи до гори два забинтовані великі пальці на обидвох руках, і повільно курив.

– Ну що, Рексе, – з філософським виглядом сказав мені Кум, коли всі заспокоїлися. – Ти бачив, який результат? Тепер у Студента калаш як лялька. І я теж з результатом: два забинтовані пальці і повне розуміння однієї речі… – він затягнувся цигаркою. – Технології – це, звісно, добре. Перевірені сайти, тактикульність, Нова Пошта... Але, Рексе, якщо ти не маєш нормальних лещат, ударної викрутки і дяді Васі з окулярами, то всі твої технології – це просто привід отримати по пальцях. А головне... навіть якщо ти отримаєш по обидвох, результат все одно буде. Тільки не такий, як ти очікував.