Тактичний нудист

Повернулися ми з виїзду брудні, як стадо диких кабанів, і втомлені так, що навіть кліпати очима було важко. Пил в'ївся в пори, форма стояла колом від поту, а єдиною мрією кожного бійця було змити з себе цей марсіанський пейзаж.

Ми базувалися в старенькій хаті десь на околиці села. На задньому дворі, під розлогою грушею, інженерна думка нашого підрозділу спорудила шедевр архітектури – літній душ. Чотири кілки, обтягнуті чорною щільною клейонкою, а зверху – бочка, яка за день нагрівалася на сонці.

Поки всі розвантажували БК і впадали в кому на карематах, Кум вирішив діяти на випередження. Він схопив рушник, шматок мила “Сейфгард” і почимчикував до груші.

Процес роздягання у Кума завжди нагадував ритуал самурая перед харакірі. Він зняв каску, обережно поклав її на пеньок. Зняв бронік. Потім акуратно, складочка до складочки, склав піксель, зверху поклав берці, і всю цю інсталяцію надійно підпер своїм вірним “калашем”.

Зайшов за клейонку, пустив воду, щедро намилився з ніг до голови, наспівуючи щось про “чорнії брови, карії очі”...

І тут двір розірвав нелюдський крик чергового: 

– ПОВІТРЯ!!! ДРОНИ!!! ДО УКРИТТЯ, КУРВА!

За секунду небо над нами загуло противним, знайомим звуком ворожих “пташок”. Далі пролунав глухий, але потужний вибух – приліт десь по сусідньому сараю. Земля здригнулася, з даху нашої хати посипалася стара черепиця.

Почалася епічна метушня. Всі, хто спав, їв чи курив, миттєво включили режим турбо-страусів і ломанулися до старого льоху, який служив нам укриттям.

Кум не розгубився. Роки тренувань і бездоганний інстинкт самозбереження спрацювали на відмінно. Через секунду після вибуху з-під чорної клейонки, наче Посейдон із морської піни, вилетів Кум. Він був абсолютно, тотально і безкомпромісно голий. На ньому блищала лише густа біла піна від мила. Але військову науку не проп'єш: на ходу він застрибнув у бронежилет, натягнув на намилену голову каску (вона трохи з'їхала набік, надаючи йому піратського вигляду), вхопив калаш і, світячи голими сідницями на все село, помчав до льоху.

У темряві укриття всі важко дихали. Пахло вогкістю, пилом і трохи переляком. На вулиці ще пару разів бахнуло, потім відпрацював наш кулеметник, і все стихло. В адреналіновій гарячці спочатку ніхто нічого не помітив.

– Всі цілі? – хрипко спитав Ротний, світячи червоним ліхтариком. 

– Плюс! – пролунало з кутків. 

– Кум, ти як? – спитав я. 

– Та нормал... – почав Кум, але раптом ліхтарик Ротного вихопив його з темряви.

У льоху запанувала мертва, абсолютна тиша. Навіть миші перестали шурхотіти. Перед нами стояв Кум. В повному бойовому спорядженні зверху, і в повній анатомічній відвертості знизу. Бронік ледве прикривав пупа, а нижче... нижче був тільки Кум. Мильна піна на його ногах вже почала підсихати, утворюючи химерні тактичні візерунки.

Першим не витримав Студент. Він пирхнув, затиснув рот рукою, але його прорвало. За секунду льох здригався від такого реготу, що загроза обвалу стала реальнішою за ворожі дрони.

– Куме! – витирав сльози Ротний. – Ти що, на античні Олімпійські ігри зібрався?

– А що? – ображено буркнув Кум, намагаючись прикрити свій “бойовий комплект” прикладом автомата. – Головне – життєво важливі органи захищені! Плити на місці, голова в касці, зброя в руках! Згідно зі статутом! 

– Ага, – реготав Старшина. – Тільки ти статут якось наполовину прочитав. А якби зараз в ближній бій? Ти б ворога чим лякав? Своїм тактичним маятником? 

– Це новий літній камуфляж, не шарите, – відбивався Кум. – Аеродинаміка ідеальна! Ніякого опору вітру!

Коли відбій тривоги нарешті дали, вилазити назовні Кум відмовився. 

– Там сусідка, баба Галя, на городі порпалася, – похмуро констатував він з кутка. – Якщо я зараз в такому вигляді вийду, вона мені з переляку вилами ребра перерахує. Або інфаркт схопить. Рексе, будь другом, зганяй під грушу за штанами.

Я виліз із льоху, під регіт побратимів зібрав його форму біля розірваного осколками літнього душу, і приніс нашому Аполлону.

Одягаючись, Кум довго бурчав щось про те, що “ніякої поваги до особистого простору” і що “мило гарне перевів”. Але з того дня за ним міцно закріпився ще один позивний. Тепер, коли ми йшли в лазню, хтось обов'язково кричав: “Куме, каску не забудь вдягнути, бо раптом дрони!”