Середземноморська дієта

Все почалося з того, що наш Старшина поїхав у відпустку лікувати спину. На господарстві – тобто на посаді “Т.в.о. Старшини” – залишився Кум. Йому вручили ноутбук, папку з документами і “священний грааль” – файл Excel під назвою “Заявка_на_продукти_ТИЖДЕНЬ_42.xlsx”.

Настала середа – дедлайн подачі заявки в продовольчу службу бригади. Кум відкрив файл. Таблиця була схожа на карту зоряного неба: тисячі клітинок, якісь коди, норми видачі в грамах на душу населення, коефіцієнти... 

– Це не таблиця, це мінне поле, – пробурмотів Кум, чухаючи вуса.

Він вирішив діяти напевне і набрав справжнього Старшину. 

– Алло, Старшина! – кричав він у слухавку. – Тут графи “Крупа” і “М'ясо” якісь заблоковані! Куди писати?! Що замовляти?! 

Зв'язок був, м'яко кажучи, “військово-польовим”. У трубці тріщало, булькало і свистіло. 

– Пшшш... Та не чіпай... пшшш... там де “додаткове”... пиши... пшшш... води побільше... пшшш... вітаміни... щоб не хворіли... пшшш... ковбаси... пшшш...

Кум почув ключові слова: “вода”, “вітаміни”, “ковбаса”. 

– Зрозумів! – гаркнув він. – Зроблю по красі!

Кум, не довго думаючи, вліпив у графі “Вода питна” якусь астрономічну цифру (бо вода – це життя). Побачивши графу “Ковбасні вироби (с/к)”, він вирішив, що “с/к” – це “супер класна”, і замовив її замість звичайної тушонки чи м'яса. А в розділі “Фрукти/Овочі”, замість нудної картоплі та цибулі (з якими треба возитися), він побачив благородне слово “Цитрусові”.

Продукти приїхали через день. Бригадний “МАЗ” важко пригальмував біля нашої кухні. Ми з Ротним вийшли приймати провізію, очікуючи побачити мішки з бараболею, сітки з цибулею, заморожені брикети курятини і крупи.

Водій відкрив борт. На нас дивився “рай” у розумінні п'ятикласника, якого пустили в супермаркет без батьків. Весь кузов був забитий палетами з водою “Прозора”. Її було стільки, що можна було наповнити невеликий басейн. Ящиками з елітною сирокопченою ковбасою. Горою свіжого, запашного хліба. І безкінечними ящиками з помаранчевими апельсинами.

Ні картоплини. Ні цибулини. Ні грама крупи. Ні банки тушонки.

Ротний повільно зняв кепку, витер чоло і подивився на Кума. Я теж подивився. Ми дивилися на нього, як на мале, тепле, видихане пиво на дні пластикового стаканчика.

– Куме... – голос Ротного був тихим, як затишшя перед артпідготовкою. – А борщ ми з чого варити будемо? З апельсинів? А кашу? 

– Пане командире, – Кум почав відступати назад, прикриваючись ящиком з водою. – Ну так Старшина ж казав! “Вітаміни”! “Вода”! Я думав, хлопцям треба розвантажувальний тиждень... Щоб легкість була в тілі!

– Легкість у тебе буде в голові, коли я тобі цей апельсин замість мізків вставлю! – гаркнув Ротний. – Ти, Т.в.о. нещастя! Ти замість “Основних продуктів” заповнив графу “Додатковий пайок”! Ти нас на сухпай перевів!

Але накладна підписана, продукти прийняті. Назад бригадна логістика нічого не забере. Ввечері Ротний, жуючи бутерброд із дорогою ковбасою і запиваючи “Прозорою”, похмуро мовчав. А Кум, чистячи вже п'ятий апельсин, вирішив розрядити обстановку філософською думкою:

– А ви не бурчіть, хлопці. Подивіться на це з іншого боку. У нас тепер не рота, а курорт. Справжня середземноморська дієта! 

– Це як? – запитав я. 

– А так: багато води для гідратації, чисті протеїни з ковбаси, цитрусові для імунітету і хліб для душі. Жодних важких вуглеводів, жодного холестерину з тушонки. За тиждень будемо стрункі, як кипариси, і здорові, як бики. Тільки сцяти будемо часто, але то дрібниці.

Тиждень ми жили як аристократи у вигнанні: їли салямі, заїдали апельсинами і пили воду літрами. Але коли повернувся справжній Старшина і побачив цей “бенкет під час чуми”, він мовчки відібрав у Кума ноутбук і сказав, що відтепер Кум допущений тільки до лопати і автомата. Бо Excel – це зброя масового ураження в невмілих руках.